Четвер, 09 січня 2020 18:32

Солоспіви села Дніпровського.

Написано перес.служба АУОЕ

Солоспіви села Дніпровського.
Нещодавно, за традицією своєї життєвої дороги я побувала на Чернігівщині в рідному селі Дніпровське , що з 1961 року носить назву річки , на якій стоїть з древніх часів.
Розкопки говорять, що поселення в цих місцях відомі ще за декілька століть до нашої ери. Тож історія села давня і глибока проте я вам розмалюю в ній лише коротеньку історію , пов’язану з моїм несподіваним знайомством з двома жительками нашого старовинного села .
Про те, що в наших краях жили завжди майстровиті і музично обдаровані люди я знала , співочими дарами мало кого здивуєш, коли говорити про Україну , вона вся звенить піснями. Колись і в моїй рідній хаті частенько звучали розкотисто народні пісні, які майстерно співала родина мого батька .
Але ж повернусь до розповіді про моє радісне знайомство з місцевими співачками.
Якось у травні 2019 року до Таллінна для участі в фестивалі культур прибув талановитий український колектив - Анса́мбль украї́нського аутенти́чного спі́ву «Бо́жичі» Мені випала нагода не тільки подивитись виступ колективу , а ще й поспілкуватись з його учасниками. Ілья Фетисов, керівник колективу почувши звідки я родом , зраділо вигукнув : « А ми знаємо про ваше село , ми разом якось в концерті виступали з неймовірно талановитою співачкою з вашого села. Її звати Оксана Денисівна Власенко Яка вона чудова людина! Ми були дуже раді з нею спілкуватись і познайомитись !» Оце так , люди з Києва знають наших співачок , а я я не знала, бо виїхала з села 50 років тому .
Тож , скориставшись нагодою, що я знову побуваю в рідному селі , запитала про Оксану Власенко у своєї двоюрідної сестри Ніни Новик , що теж має гарний голос і виступає з самодіяльністю на сцені села , а ще співає в місцевому церковному хорі.
Почувши імя Оксани Володимирівни Ніна неймовірно зраділа ! « Так це ж наша знаменитість ! Про Оксану Власенко знають не тільки в Україні. Ії запрошували на міжнародні фестивалі. Нещодавно вона стала учасницею міжнародного фольклорного фестивалю в Будапешті . Імя Оксани Володимірівни часто зявляється на сторінках місцевої і обласної преси, її спів записували працівники музеїв, журналісти …
Он, як ! Тож настала і моя черга розповісти людям, хто знає мене, українській громаді Естонії і світу про мою талановиту землячку.
Настав суботній день 21 вересня 2019 . Ми з Ніною , сестрою відвідали службу божу в церкві, бо в цей день було свято , яке в народі називають Пречиста. Потім відвідали сільське кладовище і нарешті вирушили в гості до Оксани Володимирівни Власенко, яка нас чекала.
Коли зайшли в хату , на нас повіяло сонячним світлом. Жіночка, якій виповнилось недавно вже 84 роки , виглядала хіба що на 65 ! Очі повні подиву і бездонної глибини ! А посмішка ! Цю посмішку можна було б малювати художникам ! От де заховано той народний скарб, що живе в нашому народі - це в погляді простої сільської жінки , в її незворушній теплій посмішці . А хата - то справжній маленький музей народної вишивки . Тут так затишно , тепло і душевно світло ! .
Ми привели з собою давню подругу і давнього, предавнього незмінного партнера Оксани Володимірівни в її виступах у дуеті. Звати цю жінку Галина Іванівна Геращенко.
Мало того що ці файні жіночки ( тільки так їх можна було назвати , дивлячись на їх поряд ) народились одного року, то ще й майже одного дня. Мабуть від того така спорідненість душ цих двох маленьких зростом жінок.
У кожної була своя доля. Багато кожна з них на своєму віку пережила : і смерть і хворобу дітей і смерть своїх чоловіків . Вони вистояли, пісня їм допомагала пережити негоду і тримає досі , аби душа їх залишалась молодою.
Нам вдалося поспілкуватись, трошки записати неповторні і давні пісні , що мало звучать, а може й зовсім незнайомі широким масам людей, а тільки таким , як ці жіночки. Не обійшлося і без невеличкого застілля з обов’язковим пробуванням налисників , бо то є наше сільське найсвятіше їство , пам’ятаю, що без налисників не обходилось жодне застілля чи то в свято чи то з смутної причини.
На прощання ми ще й втрьох заспівали ( я лише спробувала , а чи вийде мені з моїми академічними навиками підстроїтись під їхній лад ) Боюся, що то був не дуже вдалий експеримент, бо народний мелос і манеру подачі звуку і особливий тембр неможливо підстроїти під академічну основу, тому співу потрібно вчитися , або з ним народитися, як ці дві жінки.
На прощання , я пообіцяла неодмінно повернутись до села і , можливо , разом з моїми новими співочими сестрами влаштувати в селі концерт.
Тож є мета і до неї потрібно іти !!
Наостанок мені б хотілось висловити ще раз щиру подяку моїй сестрі Ніні Новик ( Райській) за її гостинність, за можливість бути в курсі життя сільського за влаштовану зустріч з моїми однокласниками , котрих я не бачила майже 50 років , і, звичайно за влаштовану зустріч з людьми, хто є по –справжньому хранителями нашої народної старовини, культури .
Здоровя міцного і нескінченої душевної наснаги моїм новим співочим сестрам Оксані Володимирівні Власенко і Галині Іванівні Геращенко !
А нам з вами , друзі бути гідними таких людей , нашої з вами родинної і національної традиції, культури. Українська земля була і залишиться на віки скарбницею народної пісенної культури . Слава Україні !

Л.Лаур . 21. вересня 2019 с.Дніпровське Чернігівського району.

Прочитало 7 разів

Прочитало 652 разів Остання змінена на Четвер, 09 січня 2020 18:33