Мозаїка долі

Написано Прес служба

( Роздуми, спогади з нагоди 25- ліття  хореографічного  ансамблю «Колор»)

 Ми – люди, самі творимо свою історію, і це щоденна, щохвилинна праця. Мені, людині з достатнім життєвим досвідом, хотілося б поділитися з вами, друзі, своєю історією, можливо комусь вона стане прикладом.

Почну, мабуть, з самого початку.

Народилася я в Естонії, в Таллінні в далекому 1974 році .

Життєві обставини склалися так, що з семи років я виховувалася у бабусі з дідусем. Це було  чудове приморське місто Скадовськ на Херсонщині в Україні.

Мій дідусь зробив багато для того, щоб познайомити мене з історією нашої сім’ї, міста, краю.  Наші предки пережили дуже складні часи: дві світові війни, голодомор, розкуркулення, але все це не вбило в них людяність, готовність до дружби, любові, адже пережили вони біди, завдяки своїм старанням, сумлінню, навичкам , а ще підтримці один одного.

Як виявилося, моя історія почалася ще до мого народження, коли прабабуся, в очікуванні моєї появи на світ, вишила спеціальну іменну подушку, заклавши в неї дух нашого роду.

Навчалася я в м. Скадовськ, там же закінчила школу. Перші танцювальні навички я отримала ще будучи в Талліннському дитячому садку, а ось переселившись  до України, з семирічного віку  пов’язала себе нерозривними вузами з мистецтвом танцю – завдяки хореографічному  гуртку спочатку в школі, а згодом  в місцевому будинку культури. По – справжньому  доленосним для мене був приїзд до нашого міста Скадовськ двох молодих хореографів – педагогів  Баглаєвих – Лариси Семенівни і Бориса Петровича.

Це були  неймовірні  люди. Саме вони заклали в мене прихильність, любов до хореографії, до історії  танцю … Борис Петрович передував кожну постановку танцю докладною характеристикою часу, особливостей, традицій в якому жили люди того часу.

 У Скадовську жили і живуть люди багатьох національностей, оскільки це портове місто. На різноманітті культури нашого краю я пізнавала яскравість його традицій і культури.

Перебуваючи в атмосфері свого рідного міста, краю мимоволі вбираєш мудрість землі, людей, з якими ти стикаєшся. . Для мене не так  важливо , якої національності людина, який її статус, важлива суть особистості, важливий досвід, можливість взаємозбагачення.

 Моє життя  проходило у всіляких заняттях. Дідусь з бабусею робили все, щоб я якомога глибше пізнавала світ, мені дозволялося бути тим, ким я сама хочу.

У підсумку вийшло так, що я жодного дня не працювала, в загальноприйнятому сенсі цього слова, я жила, займаючись улюбленою справою.

Це різноманітне  життя нагадує мені мозаїку, що складається з барвистих  пазлів.

Важливим фактором моєї моральної стійкості і фізичної витривалості стало загартування , яке я отримала завдяки щоденним ранковим  пробіжкам  уздовж берега моря з ранньої весни і до настання холодів.

Фундамент, закладений в дитинстві, залишається на все життя з тобою.

Я пробувала писати музику, вірші, але найуспішніше вдалося самовизначитись в хореографії.

Одного разу по телевізору я побачила танець «Подоляночка» в постановці геніального П. Вірського. Танець настільки вразив мене своєю виразністю, красою, незвичайною легкістю і глибиною! Виявляється, за допомогою руху рук, повороту голови, виразності погляду можна розповісти глибоку історію, передати драматургію почуттів …

Перший досвід хореографічної постановки я отримала, коли, в очікуванні приїзду моєї мами до нас в гості, готувала разом з друзями цілу музичну програму, що складалась  з пісень, віршів і, звичайно ж, танцю. Не маючи гідного музичного супроводу, нам вдавалося на імпровізованій сцені створити маленький спектакль.  Щоліта цей спектакль наповнювався новим, більш цікавим змістом, а я, таким чином. накопичувала досвід постановника.

Тут в нагоді мені стали  і дідусеві уроки малювання, адже до початку концерту весь простір оздоблювався  різноманітними кольоровими картинками.

Проте, час минав, наближався випускний клас. Необхідно було визначатися з вибором подальшого шляху. Бабуся бачила мене в майбутньому лікарем, але, не стала перешкоджати, коли я з подругою попрямували в місто Херсон, щоб вступити до культосвітнього   училища  на відділення хореографії .. Завдяки танцювальному  досвіду, ми легко пройшли перший тур і нам дозволено було здавати інші предмети, минаючи наступні тури. Так я ступила на першу сходинку професії під назвою хореограф – постановник.

Важливою  підмогою в моєму становленні як майбутнього фахівця було спілкування з моїми першими педагогами, з якими ми з подругою ділилися поглядами на танець і його складові ..

Один з висновків зроблених для себе був той, що танець  – це насамперед висловлення  і набуття емоцій. Саме емоції – є кінцевою метою будь-якої хореографічної  композиції. Танцюрист – є виразник закладеної в танці душі, думки, почуття.  Глядач, залишаючи зал, повинен бути наповнений духом танцю і відчувати свою причетність до його історії.

Після закінчення хореографічного училища я повернулася в Естонію, на свою історичну батьківщину.

Це був 1994 рік, час непростий, час становлення країни.

У цей період молодим фахівцям доводилося непросто. Змінювалися підвалини життя, форми і методи роботи і ще багато її складових. Від фахівця потрібно не тільки і не стільки наявність диплома, скільки здатність його проявити свою неординарність, творчу жилку і вміння мислити.

У пошуках роботи, за порадою мами я опинилася в кабінеті директора 45-ї Талліннської школа, яка нині носить назву 5 – я  Mustjõe гімназія. Привітна жінка, директор школи Наталія Олексіївна Полякова своєрідно підійшла до відповіді на питання: чи підходжу я на роль керівника хореографічного гуртка. Вона запросила до актової зали кілька учнів – старшокласників і запропонувала влаштувати коротку показову репетицію, в якій я б навчила  учнів  основам вальсу. «Мені не важливий ваш диплом, важливо на власні очі переконатися  у ваших можливостях«,   – сказала на закінчення показового уроку директор школи.

Одним словом, я пройшла перше випробування успішно, ставши на багато років хореографом – постановником  Mustjõe гімназії, з якої співпрацюю і понині. Важливим фактором була підтримка керівництва гімназії в рішенні багатьох організаційних питань: костюми, репетиційні приміщення, фінансування концертів і т.д, хоча доводилося самостійно писати і відповідні проекти.

Два роки знадобилося, щоб на базі гімназії  був створений хореографічний колектив, який ми назвали «KOLOR»

Звідки, запитаєте, саме така назва? Як відомо, в українській мові  kolor  – означає колір, а ще інша стародавня символіка kolo  – коло і ra – сонце, тобто – сонячне коло, в якому -колір є основа. Хореографія – це не просто набір танцювальних рухів, це закладена в виразності рухів, культура людей, їхні традиції, їх історія.

Саме сонце дає можливість розвиватися життю, народжувати квіти, плоди. Закладаючи зерна знання в душі дітей і дорослих – ми закладаємо в них майбутні успіхи в цьому житті, що є основою Статуту нашого колективу. Сонячна енергія є також основою слов’янської культури, частиною якої є ми, наша мова, наш костюм, наші пісні і танець, наша кухня.

Будучи вихідцем з української культури, я постаралася у своїй роботі відобразити якомога глибше саме цей напрямок.

Перше своє знайомство з українською громадою відбулося десь в 1998 році. Значну роль в цьому зіграло моє знайомство з О.В.Мамутовою, потім В.Резніченком. Тоді вже йшла розмова про створення великого об’єднання українців, яке незабаром одержало назву Асоціація українських організацій Естонії, частиною якого став наш колектив – хореографічний ансамбль «Колор»

 По – суті я і мій колектив, виявився біля витоків становлення сучасної української громади Естонії.

Уже в 2001 році нас запросили до міста Києва  для участі в урочистостях, присвячених 10-й  річниці незалежності України.

 Ми з колективом стали учасниками грандіозного фестивалю у Палаці Україна, а ще свідками прямої трансляції святкування на Михайлівській площі Києва.  Учні отримали величезний заряд, і згадують про цю подію і понині.

З 2000 року, часу створення АУОЕ колектив «Колор»  а успішно співпрацює з усіма товариствами, що входять до  Асоціації , є одним з головних учасників усіх урочистих концертів, фестивалів та інших подій, що проводяться в рамках об’єднання.

25 років творчого шляху був наповнений як успіхами так і подоланням труднощів, але – головним досягненням на цьому шляху є незмінна любов і повага  глядача, наших шанувальників, безперервне зростання колективу як в творчому так і в кількісному  сенсі. .

В останні роки «Колор» отримав   нову творчу базу –  культурний  центр TONDIRABA, де є всі умови для роботи.

Колектив нині складається з 8 вікових груп, в яких займається більше 100 учасників. Головною кузнею майбутніх справжніх майстрів є творча студія ансамблю «Колор».  Її навчальна програма включає народний, класичний, історико-побутовий і сучасний танець.

«KOLOR» – багаторазовий переможець міжнародних і республіканських конкурсів і фестивалів в Естонії, Україні, Білорусії, Латвії, Литві, Фінляндії, Польщі, а також володар Гран Прі міжнародного фестивалю “Balt prix 2019” і “SVETOX – 2019”.

Серед особливих творчих досягнень «Колор» а – постановки сучасних мюзиклів «Діти Сварога» (на основі слов’янської ведичної історії) і «В пошуках щастя» (за мотивами ірландський культури), а також багато інших глибоких, пізнавальних з точки зору національних культурних традицій, програм.

Особливе місце в творчості колективу належить українській  хореографічній культурі,  народному  та сучасному  українському  танцю.

 «KOLOR» є фундатором багатьох фестивалів української творчості за кордоном, таких як «Квіти України», «Північна зірка», «Сорочинський ярмарок», незліченної кількості урочистих концертних програм до Дня незалежності України і до святкування річниць Естонської держави.

 Продовжуючи  розповідь про свою історію, пов’язану  з  мистецтвом  хореографії , поділюся своїм баченням деяких напрямків в ній.

У 2000 році я вступила до Київського національного університету культури на відділення хореографії, який успішно закінчила.

 Так вийшло, що в одній групі зі мною виявилися молоді люди, які познайомили мене з таким напрямком, який можна визначити як слов’янська хореографічна культура

Мене завжди цікавила історія, культура, традиції різних народів, особливо слов’ян. Будучи не тільки теоретиком, скільки практиком танцювальної культури, я освоювала різні танцювальні практики. Одного разу, вивчаючи слов’янське ведичну культуру, я відкрила для себе існування жіночої слов’янської гімнастики, і відчула в ній щось особливо близьке і рідне для себе, для своєї душі і тіла.

Тепер я ділюся своїми знаннями з людьми.

Жіноча слов’янська гімнастика розрахована для тих, кому здоров’я необхідно, щоб насолоджуватися життям, відчувати його в повну силу.

Ця форма гімнастики дуже демократична і підходить жінці будь-якого віку. Гімнастичні рухи прості і виконуються в повільному темпі, не викликають втоми, зате дають можливість жінці відчути кожну клітину свого тіла.

Мало того, така гімнастика позитивно впливає на жіночу фізіологію. Під час занять розвиваються внутрішні м’язи і органи, покращується кровообіг, відбувається масаж внутрішніх і зовнішніх органів … Жіноча слов’янська гімнастика дуже давня, її секретами користувалися наші предки.

Безсумнівну гордість в мені викликають постановки сучасних мюзиклів «Діти Сварога» (на основі слов’янської ведичної історії) і «В пошуках щастя» (за мотивами ірландський культури), а також багато інших глибоких, пізнавальних з точки зору національних культурних традицій, програм.

 Особливе місце в творчості колективу належить українській  хореографічні  культурі, народному та сучасному українському  танцю.

7 квітня 2019 на сцені Талліннського Культурного центру “LINDAKIVI” “KOLOR» тріумфально виступив з оригінальною танцювальною програмою за двома тематичними напрямками:  історичному:

“Граф Монте -Крісто” і народному “Скарби землі естонської”, присвяченому 100 – річного ювілею держави в співдружності з ансамблем кавказького танцю «TEREK”, східного танцю «LuXoR», вокальної студією школи по – інтересам TONDIRABA і гімназії MUSTJÕE.

У 2014 році я почала вивчати психотерапію, таким чином освоївши напрям транснаціональна і гіпнотерапія, що дозволяє пізнати не тільки себе але своє оточення. . Методики, засновані на використанні знань психології, дуже допомагають в моїй роботі.

Я складаю навчальні програми, які дозволяють поглиблено вивчати хореографію, історію танцю і його глибинну емоційну сторону.

 Думка, фантазія, втілена в життя робить справжнє диво.

Таким чином, мій метод роботи сприяє більш глибокому розвитку моїх учнів.

 Я сама створюю костюми для наших постановок, останнім часом освоївши машинну вишивку. Як результат, останні моделі костюмів – мої авторські роботи. Це по – правді, творчий процес, що породжує незвичайні почуття.

Мені з колективом хочеться створювати все більш нові постановки, освоювати нові напрямки в роботі.

Ми усвідомлюємо що, використовуючи свій потенціал, неодмінно отримаємо чудовий результат для того, щоб приносити радість нашому глядачеві, якого я від щирого серця дякую за підтримку, за добре ставлення до нашого мистецтва і кожного члена колективу «Колор».

    Спасибі всім і до нових зустрічей в концертних залах !

      З ювілеем   Тебе   – хореографічниий  ансамбль «KOLOR» !

Meie armas kodumaa.. (До 30 -річчя незалежності України)

Написано перес.служба АУО

“Meie armas kodumaa ” ( Наша улюблена Батьківщина) Під такою назвою 25 вересня 2021 року в Талліннському Mustpeade Maja пройшов концерт -вітання з нагоди 30 – річниці відновлення Незалежності Української держави … Тут, в Естонії українці висловлювали свою особливу любов до рідної батьківщини , а ще дякували землі і народу який прийняв нас у свої обійми і підтримує , як може наші зусилля відчувати себе гідними громадянами своєї держави.,, Сьогодні в чудовому, акустичному залі Mustpeade Maja актив ветеранів діаспори спільно з молодим поколінням українців говорив про свої почуття до України в піснях, поезіії, танці. Описати атмосферу, що панувала протягом більш як півтори години неможливо словами , її треба відчути самому … Дякуючи підтримки Міністерства закордонних справ України і Посольства України в Естонії – ветерани і активісти української громади Естонії, об’єднані Асоціацією українських організацій отримали відповідні нагороди …

Попереду нові горизонти в житті як кожного з нас особисто , так і Товариств , до яких багато з нас входимо … Хотілось би, користуючись нагодою , звернутись до новоприбулих наших земляків… Долучайтесь до життя Товариств , Громад, Земляцтв , їх достатньо в Естонії , вносьте свої нові барви в нього , пропонуйте нові форми роботи , приводьте своїх дітей до недільних шкіл , аби вони не забували мову своїх батьків , це дуже важливо… Наостанок , хочу широсердечно подякувати кожному з учасників сьогоднішнього концерту – вітання . Ви створили неймовірну атмосферу , ви наповнили серця людей теплом, добром, красою !!! Нових звершень кожному з вас , творчої енергії і особистого щастя !!! Музиканти : Людмила Одес, Альона Думініка, Людмила Грамяк, Марія Кондратьєва , Кирило Адолін , Вячеслав Резніченко , хор ” Україна” , ( кер.В.Резніченко) ансамбль бандуристів та учнів недільної школи ” Надія” ( кер.Л.Грамяк) , хореографічний ансамбль ” Колор” ( кер.Ніна Гец) , Ганна Попович , Оксана Мамутова., Iрина Соломатіна.

Прес – огляд ” Історія АУОЕ 2000 – 2020 “

Написано Прес служба

Історія  пишеться  нами  ,  залишаючи  пам’ять  по  собі   як  в  предметах   матеріальної   культури  так  і  в пам’ятках  духовної  спадщини : книгах, архітектурних  пам’ятках, піснях.   Пресу , тобто  публікації  в  газетах, журналах  ми  відносимо  здебільшого  до  актуального,  сьогоденного  опису  подій ,  проте , дякуючи  архівним  зібранням  з газетних  публікацій  минулих  років   – ми  можемо   точно  описати   подію  в  тому   часі , до  якого  відноситься  та  чи  інша  стаття  . 

  Історія  української  громади  Естонії  цікава , інколи  драматична  описана   неодноразово  журналістами  і  самими  учасниками  подій. Перше  велике  об’єднання  українців  Естонії отримало  назву  Українське  Земляцтво , яке  офіційно  було  зареєстроване  1988  року .

Наприкінці  90 –х  років  20 століття   українська  діаспора  Естонії  почала  активно  множитись  не  тільки   кількістю  проживаючих  тут  земляків  а й  утворенням  багаточисельних   Громад, Товариств, Земляцтв   по  всій  країні .  Зокрема ,   короткий  час  існувало  об’єднання  під  назвою Союз Українців  Естонії , яке  очолював  Олег  Мазуренко   Крім  організаторської  роботи , об’єднання  почало  випускати  періодичне  видання  – газету «Суспільство» під  редагуванням   В.Резніченко , яке   активно  висвітлювало   поточну  роботу  українських  Товариств  . 1.Зокрема , одна  з  перших  публікацій   за 21 – 28  лютого  2000  року  свідчить  про створення  осередку  СУЕ  в  місті  Маарду.   Про  це  натхненно  пише  його  лідер   Леонід  Чуприна.                                                                       

 Він  розповідає  про  те ,як  готувалась  ця  важлива  подія, хто  допоміг   в  організаційних  моментах,  як  відбулось  урочисте  відкриття  осередку  .   Наступна  публікація  газети  «Суспільство»   вірніше  фоторепортаж  розповідає  нам  про  те , як   відбувалось  урочисте  відкриття  Української  хати  за  адресою  TallinnMere  pst.5  , що  стала  в  майбутньому   першим  Культурним  осередком  об’єднання  українців  , яке  з серпня  2000  року  отримало офіційну  назву  Асоціація  українських  організацій  Естонії  .  Саме  під  час  урочистого  відкриття  хати з  освячення  її священником  о.Олександром   відбулась  важлива  подія  – підписання  Протоколу  намірів  про  створення  об’єднання  українців  під  назвою  АУОЕ.                               

   Про  цю  подію  також  пише  кореспондент  газети  « Молодежь  Эстонии «  Дмитро  Клєнський  , вирізка   з  газети  збереглась  донині.     

 Деякі  Товариства, як  зазначає   журналіст Д.Клєнський  у  своїй  публікації :   Союз  українок  Естонії,  українське  земляцтво Естонії,  місцева  греко-католицька   церква  в   цьому  важливому  акті  залишились  поки в  стороні.          

  Під  час  урочистого  відкриття  і  освячення  хати , громаді  було   представлено   україно – естонський  та  естоно –  український   словник   ,  виданий    пані Людмилою  Цигановою.  

До  нас  дійшов  також  Інформаційний  листок АУОЕ « СУСПІЛЬСТВО»  номер 1 , де  українською  та  естонською  мовами розміщена  офіційна  інформація  щодо  подій, що відбулись   в  рамках  об’єднання протягом  2000  року. .

Ціла  низка  вирізок  з  газетних  публікацій  та   один  з  номерів  газети «Струни»  Українського  земляцтва   – присвячені   пам’ятному  заходу  в  історії  української  громади Естонії  –    урочистому  концерту  ,  присвяченому  9 – й  річниці  від  дня  незалежності  України.  Цей   захід , що  відбувся  в  Культурному  центрі  ЛІНДАКІВІ  24  серпня 2000  року відбувся  за  спільної  ініціативи  Конгресу  українців  та  АУОЕ  .                             

 Серед  газетних  видань, що  збереглись  серед  архівних  документів  в  Культурному  осередку  АУОЕ   – номер 5  газети  СТРУНИ   від  1 –го листопада  2000  року  присвячений  важливій  події  в  історії  української  діаспори . 14  жовтня 2000  року   відбулось  освячення Талліннської парохії Української греко – католицької церкви , яке  здійснив  Його  Преосвященство  архиєпископ  УГКЦ Любомир  Гузар.                                          

2.2001  рік  зберіг  в газетних  вирізках  описи  двох   важливих  подій.

Одна  з  них  –  присвячена  пам’яті  молодої,  талановитої  жінки  Харди  Алет ,  що , будучи  студенткою  Музичної  Академії  очолила   хор  товариства «Просвіта»  , що  нині  носить назву «Україна»    .  Про  любов  до  музики, до мистецтва  хорового  співу  , яку  прививала  самодіяльним  хористам  зовсім  юна   керівник  хору  , про  те, як  працювала  з  колективом  Харда , про  захист  диплому  хормейстера , в  якому  творчою  роботою хормейстера  став  хор «Україна»  пише  один  з  його  учасників Олександр  Дубровський  .Стаття  під  назвою « Истоия нашей  любви»  розміщена  в  газеті  «Молодежь Эстонии»  15 червня  2001 року.                           

Друга  витримка   від 23 квітня 2001 року  під  рубрикою «Наша  жизнь»,  взята   з місцевої Тартуської  газети  вийшла  під  назвою   «Последний  концерт «  і  присвячена   вона якраз   тому  самому  концерту , в  якому   молода  хормейстер Харда  Алет  останній  раз  диригувала  хором  «Україна», що виступав  в м.Тарту  на  запрошення місцевого  Товариства   Товариства   Слов’янських  культур .             

  Ще  одна  витримка  з  газети «Молодежь  Эстонии»  за 2  червня  2001  року  присвячена   візиту  до Естонії  Президента  Парламентської   Асамблеї Ради  Європи  пана  Рассела  Джонстона. На  запрошення  Союзу  національних культурних  товариств Естонії, яке  очолювала  в  той   час  Лідія  Килварт ,  поважний  гість  зустрівся  з  керівниками  національних  меншин Естонії.  Багато  часу  у  спілкуванні  з  паном Расселом   відводилось  якраз  питанням  України , зокрема  Президент  АУОЕ  пані  Оксана  Мамутова  та  її замісник  В.Резніченко  задали    досить   важливі  питання  гостю з  приводу  підтримки  ПАСЕ  української  держави  і  прийняття  її у  склад  ПАСЕ, а  ще  виступили  з  пропозицією  прийняти до  складу  ПАСЕ  представників  діаспори  в  якості  незалежних експертів.               

  1. Газетні вирізки  2002  року  , що  збереглись  в  архівах ,  вцілому  присвячені   важливим  подіям , що  народились  під  проводом АУОЕ  , а  саме : Перша  з  публікацій журналіста  Любові  Семенової  –  в газеті  «Молодежь Єстонии « за  25 лютого  2002 року   в  рубриці  «Ракурс»   вийшла   під назвою «Фестиваль  цветов»  і  присвячена  вона   великому   концерту  Першого  Все – естонського  фестивалю  мистецтв  « Квіти України» , що  відбувся  в  залі  Центру  культури   « LINDAKIVI »                         

Наступна  публікація  , яку  зберегли  місцеві   українці,   належить   Спілці  українців  Латвії  , вийшла  під  назвою « Северная  звезда  восходит  над Прибалтикой «   і  опублікована  в  газеті   під  назвою  «Панорама  Латвии» за  15.10.2002 , де  описуються  події  Першого  фестивалю  культури  і  мистецтва   «Північна  зірка» . Автор  статті  Володимир  Строй .

Володимир  описав   досить  докладно  учасників   фестивалю  і емоції, які  викликав   фестиваль. Зокрема , крім  місцевої  діаспори  та  українців  з  Латвії   з міст Риги  і  Венспілса  , до  участі   у   фестивалі  долучився   грандіозний   колектив  з 45  людей  з  республіки  Комі   міста Сиктивкар  ,  під  керівництвом  Наталі  Моршанової.                         

  Столичне   російськомовне  видання  під  назвою « Таллинн»  в  газеті  від 10 жовтня 2002  також   помістило  невелику  публікацію,  присвячену  фестивалю «Північна  зірка» і  невеличке  інтерв’ю  з  його організатором     Оксаною  Мамутовою..

  1. Цікаво, що дві  газетні  публікації  за  2003  рік, що  збереглись  в  архівах АУОЕ   об’єднало   ім’я  нині  добре  відомого  співака,  вокаліста , лауреата   багатьох  міжнародних  конкурсів,  фестивалів   Вячеслава  Резніченка.                                 

 Періодичне  видання  Партії  реформ   під  назвою  Ліберал – Форум   помістило  невеличке  , але  приємне  повідомлення  відносно  чергової  перемоги  молодого   вокаліста   В’ячеслава  Резніченка  на  6 –му всеросійському  відкритому конкурсі « Романсіада 2002»  .. повідомлення  з  цього  приводу  опубліковано  в  першому  номері  газети  за 2003  рік.                          

Наступна ж  публікація  журналіста Марини  Свєтлової  в  газеті « Эстония»  вийшла  під  назвою   «Памяти  маэстро»    і  присвячена  концерту  на  честь  великого  українського  співака  Івана  Козловського . Організатор  концерту –  товариство «Койт» , а  ведучий  і  виконавець  програми –  вже  відомий  нам  В’ячеслав  Резніченко. 

  1. 2004  рік  для  Товариств, що  входять  до  АУОЕ   став  свого  роду  переломним  в  тому  плані , що  Асоціація  , як  солідне  монокультурне  об’єднання  українців  Естонії  отримала  нарешті  в  м.Таллінні  своє  приміщення ,  вірніше  це  приміщення  за  адресою  Tallinn, Nafta 6 / 2  за  згодою  Талліннської  мерії , було  надано  Асоціації  в  довгострокову  аренду.

 Так би  мовити, урочисте   відкриття Культурного  осередку АУОЕ   відбулось 19 лютого 2004  року  .  Цю  радісну   подію  досить  детально  описує   автор  статті  в  газеті  «Молодежь  Эстонии»  від 21  лютого  2004  року  Віталій  Андреєв.

 В  урочистому  новосіллі  брали   участь  повноважний  Посол  України  в Естонії  Микола  Макаревич,  тодішній  міністр  народонаселення  Естонії, відомий  письменник  Еерік  Руммо , делегації  товариств, гості…             

     . З тієї  пори  минуло  16  років, за  цей  час   активістами  вдалося  зробити  реконструкцію  приміщень, тут було створену  бібліотеку ,  клас  для  навчання   учнів  недільної  школи, кімната  для  індивідуальної роботи  з  дітьми,  кухня , зал  для  невеликих  урочистостей, засідань  клубу «Крила» . Сьогодні  культурний  осередок  АУОЕ  –  це  справжня  українська  хата –  тепла,  привітна  , де  відбуваються   заняття  гуртків  і  індивідуальна  робота, де  проходять  заняття  недільної школи «Надія» , засідання  клубу «Крила» ,збори  Правління , тощо…

  Серед  перших  учасниць  хору  «Україна» , а  згодом  квартету «Сусідки»   є  одна  з  талановитих   землячок  нашої діаспори,   в  кого   коріння  російське ,а  душа  українська. Вона  народилась в Росії , а  виросла  в Україні. Тепер,  проживаючи  в  Естонії  вже  більше  30 років  Наталія  Бацанова  –  добре  відома  серед  діаспорян  не  тільки  як  успішна  співачка ,а й   як  талановита   поетеса,  чиї  вірші  як  російською , так  і  українською  публікують  в  пресі  і  широко  відомі   в  інтернет  виданнях. 

  Якось  , перебуваючи  в  себе  на  батьківщині  в  м.Коростишів  , вона  поділилась з місцевим  журналістом  розповіддю    про  своє  життя – буття   в  Естонії,  про свою  українську  громаду, хор , творчість. Ця  публікація   опинилась  в  одному  з номерів   від 10 липня 2004  року  в «Коростишівській  газеті».                 

  Починаючи  з 2002  року , кожний  парний  рік   відзначається   черговим  фестивалем   мистецтв  «Північна  зірка « .. Декілька  публікацій  з  цього  приводу  розміщені   на  сторінках  газет,  що   збереглись  в  архіві.  Зокрема  , другий  фестиваль  відзначився  тим, що  його  концерти  пройшли  в  двох  містах  Естонії  ,  зокрема  15 жовтня  2004 року   перший  концерт  відбувся  в  м.Нарва  в  центрі  культур «Женева» , а  вже  другого  дня   – такий  же  грандіозний  концерт   відзвенів  в  м.Таллінні.                              

  Серед  Товариств , що  з  перших  років   увійшли  до  складу  АУОЕ  –   СУМ (  спілка  української  молоді)  яку  в  Естонії  очолив  з  самого  початку  Володимир  Паламар.   

 Одна  з  публікацій  відносно   зустрічі  керівництва  СУМ  та  АУОЕ  з Міністром  закордонних  справ  Естонії та  заступником   голови   партії  реформ  Крістіною  Оюланд  вийшла  під  назвою « СУМ в Естонії веде  громадський  діалог «  .                       

 Ще  одна  невеличка  вирізка  з  газети «Вести»  так  само  присвячена   молодіжному  руху  в  Естонії  та  її українському  крилу, на  запитання  журналіста  Олександра  Шегедіна  відповідає   Голова  СУМ   Володимир  Паламар. 

    Періодичне  видання  Партії реформ  російською  мовою  під  назвою «Либерал – Форум»  за  грудень  місяць  2004  року   помістило  статтю  Олега  Нестеренка  – депутата  Тартуського  міського  зібрання , члена  Партії  реформ  і Голови Товариства  слов’янських  культур   розповідає  про  цікавий  культурний  захід  за  участю  національних  меншин  Естонії ,  присвячений  св’яту  Різдва . Почесними  гостями св’ята, за  свідоцтвом  О.Нестеренка   стали  представники Посольства  України в Естонії  , Голови  правлінь АУОЕ  та Конгресу  українців . Окрасою його  стали  виступи  творчого  колективу  товариства «Орфей»  з м.Тапа,  лауреата  міжнародних  конкурсів  В.Резніченка та  багато  інших  талановитих гостей. Пан Олег  Нестеренко  в  статті  коротенько  розповідає  про  історію  української  громади  м.Тарту ,  початком якої  стало  об’єднання   студентів  українців  в 1898  році, згадав  про  перебування  в Тарту  поетеси  Лесі  Українки…

  1. Публікації   2005  року   знову   описують  грандіозні  дійства  українців . Перше  з них   : 4 – й  міжнародний  фестиваль  дитячої  і  юнацької  творчості  «Квіти Ураїни» , про заключний  концерт   фестивалю  , його  учасників , загальну  атмосферу  свята   досить   детально  і  тепло  розповідає  журналіст  газети  «Молодежь Эстонии»  Віталій  Андрєєв.

 Учасниками  фестивалю  цього  року   стали   колективи  і  солісти  з  міст  Таллінна, Маарду, Тарту, Тапа, Пярну, Нарви , а  ще  гості  з  України  – колектив  спортивного  бального  танцю  з м.Умань.                   

Зі  словами  вітання  до  учасників   фестивалю  звернулись  лідер  Союзу  української  молоді Естонії  Володимир  Паламар  та  міністр  народонаселення  Естонії  П.- Е.Руммо .

Завершальним  номером   стала  композиція  «Музика  добра»  за  участю  всіх  учасників  фестивалю

   Дякуючи  публікаціям  в  естонській   «молодіжці» , ми  свого  часу , а  тим  більше, сьогодні   можемо  поринути  в середину   важливих,  цікавих   культурних  подій, організованих   Товариствами  АУОЕ.

Зокрема ,  Естонська  Спілка  молоді  України , очолювана  Володимиром  Паламерем   організувала   грандіозний  концерт  на  честь  Дня  незалежності  України  і  5 –й  річниці  Асоціації   українських  організацій  Естонії.  Цю  подію  яскраво  описує  в  газеті  «Молодежь Эстонии»  від  13 вересня  2005  року  журналіст В.Максимов.  

 « Такого  концерту  в  Таллінні  ще  не  було  –   ділиться  захоплено  журналіст.  Майстри  мистецтв  з  міст  Полтава  і Києва  показали  справді   феєричне  видовище «  ( бажаючим  заглибиться  до  змісту  статті  , раджу  звенутись до  першоджерала …               

7.Серед  збережених  публікацій  2006  року  –   періодичне  видання  Тапаської  волості    газета  естонською Sõnumed   від  11 травня  2006  де  на  першій  сторінці  розміщена   стаття  “ Ljubov Laur – 10  aastat  Eestis”   і  присвячена   вона   підведенню  підсумків   10 – літньої   історії  роботи   Товариства  «Орфей»  , яке  Любов  Лаур  має  честь  очолювати  з  2000  року   і  яке  по-суті  є  змістом  життя  українки в Естонії, творчої  особистості  , що  знайшла  своє   призначення   і  визнання  людей тут  на  естонській  землі  . В  концертній  програмі   в  що  відбувся  7 квітня2006 року  в  Tapa  Kultuurikoda   взяли  участь  музиканти  і  музичні  колективи, з  якими  Любов  Лаур  активно  співпрацює  а  головне –  її  маленькі  вихованці  , українські  діти , хто  має  в  майбутньому  за свідченням  ювіляра ,  продовжити  її  справу  в Тапа  і в Естонії.  Автор  статті  журналіст  Хейкі  Вунтус.                  

Наступна   стаття, вірніше  її  копія  , опублікована  в  газеті  МЕ  за 30.08.2006  написана  вже   беспосередньо  Любов  Лаур  і  розповідає  вона  про  справді   незабутню  подію  в  історії  культурних  відносин  Естонії  і України. Вперше  в  Концертному  залі  Естонія  з  програмою  класичних  творів   виступив    видатний  український  творчий   колектив  ,  ансамбль  « Київські  солісти» під  керівництвом  професора  Київської  консерваторії Богдана  Которовича.  Крім  столиці  Естонії «Київські  солісти» виступили  в  містах  Пярну, Нарві  і  Тарту , де  , крім  того  відбулись  зустрічі   колективу  оркестру  з  місцевими  українськими  громадами .   Організатором  грандіозного  туру   по  Естонії  виступило  цього  разу  Посольство  України  в Естонії , очолюване  паном П.Кір’яковим   за  підтримки  АУОЕ  та  його  товариств на  місцях.                      

  1. Невеличка   вирізка   зі  статті за  2007  рік   в  газеті ( назва  газети  невідома )   привабила    звучною  назвою  « Как  дома»  і  фото  артистичного  вокального  ансамблю  в  українських  костюмах  … Стаття  розповідає про  те, як товариство «Вітчизна»  м.Пярну   приймало  гостей  . А  приводом  став  літературно- музичний   концерт  за  творами   поетес  Лесі  Українки  і  Лідії  Койдули . Свято  відвідали  представники  рідного  Посольства , головним   виконавцем  програми  став  творчий  колектив  місцевого  українського  товариства «Вітчизна», яке  очолювала  на  той  час   пані  Ніна  Сушко.   Саме  тут  , у  своєму  слові  вітанні  пані  Ніна  Сушко  наголосила  на  складності   на  даний  час   з приміщенням  і  на  необхідності  нарешті  надати  таке приміщення  для  роботи, занять колективу   .  

   Паралельно  зі  статтею  про  цікавий  захід  в   Пярнуському  Товаристві , архівні  документи  містять  вирізку  з  Пярнуської  газети  за  13  квітня  2007  року  під  назвою « Систему  надо  пересматривать « . Про проблеми  в  системі  фінансування  роботи   товариств  національних  меншин  говориять  їх  керівники  в  тому  числі   і  Ніна  Сушко  – керівник  пярнуського  українського  Товариства. Як  зазначає  пані  Сушко – в  системі  фінансування  товариств  існує  багато  формальностей. Потрібно   надавати  допомогу  у  відповідності  до  об’єму  і  змісту  роботи , а не  огульно   суму . Тим  більше , деякі  статті  витрат  просто  неможливо  врахувати  в  поданому  Проекті , хоча  саме   ці   статті  : подарунки , технічні  засоби  для  звукозапису   і т інше  найбільше  потребують  затрат.                                         

      №  7  газети  Тапаської  волості Sõnumed   від 31 березня  2007 року   відкривається   маштабним   фото  урочисто  вдягнених людей  в  національних  костюмах  Естонії  і України ,а  в  підніжжі  дорослих  артистів   примостились  юні   усміхнені   обличчя  ,  посередині  , серед  дітей  – пані  Любов  Лаур , організатор  того  маштабного  концерту  – фестивалю  « Весна  іде !»  , що  об’єднав  разом   хорові   колективи  з Таллінна, Сілламяє , Лехтсе  і Тапа .  Мета   концерту –  єднання  різних  культур   і  народів   через  їх  культуру . Естонці  і  українці   мають  свої  хорові  традиції  і   свою  музичну  культуру. Під  час  концерту  відбувся  обмін  своїм  баченням  хорового  мистецтва  ,  своїм  особливим   голосом,  своїм темпераментом.   Концерту  програму  хорових  колективів  доповнили  юні  вокалісти,  учасники   вокального  гуртка   під  керівництвом  Л.Лаур                    

  Найбільш  відомим  і  популярним   періодичним  виданням  естонської  світської  хроніки  є  журнал  Kroonika .  Гортаючи  один  з них  за  11 грудня 2007  року  ми  виявили   яскраве  фото  наших  українських  жінок , учасниць  вокального  квартету  «Сусідки « у  спільноті  з  сімейною  парою.  Невеличкий  коментар  до  фото  розповідає  нам  про  те , що  в районі  Mustamääe  відкрито   український   трактир   під  назвою « Богдан» , його господар   – Тоомас  Карп  з дружиною   на  ім’я  Кармен , що відома  , як   переможниця  конкурсу  Miss  Tallinn  2006 .  Господарі  закладу  дуже  раді  привітати  український  колектив , що  дарує  гостям  трактиру  український   колорит  і  українську  музику.

( Трактир  Богдан, як  відомо  досить  ,успішно  функціонував    протягом  10  років , а  згодом , в  2019  році  господаркою  його  стала   інша  жінка , проте  заклад  залишив   за  собою  український  стиль  : кухня, дизайн,  музика   і т.п  і  він тепер  має   назву  «Хуторок» )                 

  1. Про  черговий  7 –й  фестиваль « Квіти України»  розповідає  нам   невеликий  фоторепортаж  Максима  Тооме   в  публікації  на  сторінці   газети «Молодежь  Єстонии»  за  червень  2008  року   під  рубрикою «Тусовка «  …

 Тут же   розміщено  фоторепортаж  про  веселу  вечірку  в  українському  дусі  в  клубі  Krabibouling  за  участю  нашого  відомого  фольклорного  ансамблю «Журба»     

  1. 10. Публікації  2009  року, що збереглись  в  архіві  АУОЕ  здебільшого  присвячені  темі  козацтва.  Зокрема  в № 7 – 8 квітень – травень  2009 року  помістив  декілька  публікацій  і  фото  ,  пов’язаних з  історією  відновлення   в Естонії  українських  козацьких  традицій.  Першим  заголовком   газети  є « Україна – Естонія : козацькі  мости  дружби «  і  присвячена   вона  так  званій  народній  дипломатії  що  несе  в  собі  громадська  організація «Українське  реєстрове  козацтво»  представники  якої  відвідали  з  дружнім  візитом   багато  країн  світу, в  тому  числі  і Естонію , де  їх радо  зустрічали  як  дружина  українського  реєстрового  козацтва  Естонії  так  і   представники  воєнних  і  державних  структур Естонії.

  Ще  один  матеріал  газети  розповідає  про  відвідини  Естонії  з  дружним  візитом Гетьмана  українського  реєстрового  козацтва  Анатолія  Шевченка , який  відкрив   шевченківські  дні  в Естонії , а  ще  освятив  у  реєстрові  козаки   місцевих  українців ,  побував  з  дружнім  візитом  в м.Силламяє  та  зустрівся  з  активом   місцевого  українського  земляцтва «Водограй»                  

   Яскравий   фоторепортаж   в  газеті  Молодежь Эстонии   21 – 27 жовтня 2009  засвідчив   цікаву   подію , організовану  місцевим  козацтвом  –   Свято  Покрови  , або  День  українського  козацтва в  Ратуші.

 Одна  з  публікацій  в  газеті  Postimees від 20 лютого 2009 року  ( російськомовна  версія)   містить   невеличку  статтю  пані  Ольги  Горянської ,  присвячену  творчому  портрету   вже  відомої  нам  поетеси  Наталії  Бацанової.  Мова  йде  про  творчий  вечір  Наталії  , що  відбувся  15  лютого 2009 р.  малому  залі  РКЦ.                                                       

   Серед  публікацій  , що  збереглись  в  архіві  КО  знайшлась  і  газета  естонського  містечка  SAUE  з  я ким  підтримувала  довгий  час   і розвивала  культурні  стосунки  українська  громада  Естонії,  зокрема  АУОЕ  та  місцеве   козацтво.  Про  це  свідчить  наступна  публікація  в  №25 газети  за 12 лютого 2010  року.   Керівник  Центру по – інтересах   Сауе  – Сір’є Луберг   ділитьс я з  читачами   своїми  емоціями   відносно  вечора  української  культури  і  кухні, яку  влаштували  творчі  колективи  АУОЕ …                                 

  1. Ще одна публікація   в  російськомовному  варіанті  газети  Postimees від 10 вересня 2010  розповідає  читачам  про  прийом в  Посольстві  України в Естонії  за участю  багатьох  поважних  гостей  та  провідних   представників   української діаспори,  яку  в  т.числі  супроводжував  виступ  квартету  «Сусідки «  на  чолі  з Миколою Рибченком .

Всеукраїнська  спілка «Просвіта»  радо  привітала  своїх  однодумців   в Естонії  під  час   чергового  фестивалю  культури «Північна  зірка» в м.Таллінні  . Про це  йдеться  в  статті  Марини  Чорної, розміщеної  в  №48  газети «Слово  Просвіти»  за 2010   рік.                 

  Пярнуська    російськомовна  газета  «Панорама»  від 29 жотвня 2010 року   розповідає  нам  про  свято  Покрови, що  відбулось  в  м.Пярну , організатором  якого  є  місцеве  українське  товариство «Вітчизна», а  ще  про нагороду  керівника  Товариства  Ніну  Сушко  медаллю « За  активну  роботу  на  благо  діаспори» від  імені  реєстрового  козацтва Естонії. 

    В  рубриці  газети «Столица «  під  назвою  «Так  живем !»  розміщена  полемічна  стаття  Наталії Ауг , де  керівники  великих  національно- культурних  об’єднань  висловлюють  своє  обурення  з  приводу  неправомірності   фінансування  деяких проектів  в  цільовою  установою  інтеграції  і міграції  під  назвою «Наші  люди»  Як  висловлюється з  цього  приводу  Лідія  Килварт : «Незрозуміло, з  яких  причин  фінансуються   нікому  невідомі  об’єднання  в  той  час  , як   відомі   і  заслужені  Товариства   залишаються   непоміченими  фондом інтеграції »

Цікаво, що  полемічну  статтю  чомусь  прикрашає  яскраве  фото  за  участю  керівництва  АУОЕ  з караваєм  в  руках  і  радісними  посмішками  на  вустах…                            

 Починаючи  з 2011 року  і  до  2018  в  архівах  газетні  публікації  з  якихось  причин  відсутні,  мабуть життєопис    АУОЕ   відбувається  більше  тепер  на  інтертентсайті  та  сторінках  у  ФБ. 

  1. Тим не менше  , у  2018  році   солідні  українські   республіканські   періодичні   видання  , зокрема  журнал «Наука  і  суспільство» № ¾ 2018 рік  а  ще   республіканська  газета «Голос  України» № 38  від  24 лютого 2018  року  розмістила    оширний  матеріал   журналіста  Сергія  Красюка  про  те  « Як  живеться нашим  співвітчизникам?»  основаних  на  аналізі   заочної  співбесіди   журналіста   з  пані  Любов’ю  Лаур .               
  2. Завершальним матеріалом за 2019 рік  в  пресогляді   життя  АУОЕ  є  стаття під  назвою “Осін«ій  вальс»  присвячена  ювілею  однії  з  провідних  творчих  особистостей  серед  української  діаспори :  співачці,  самодіяльному  поету  і  керівнику  хору «Журавлина»  в м.Тапа  Ірині  Соломатіній.

Стаття  розміщена   у  вернсневому   випуску   газети «  Тапаские  вести» , або   Sõnumed  за  вересень 2019 року.                             

  Звичайно , описаний  перелік   матеріалів   про  життя  громад і  вцілому  об’єднання  під  назвою АУОЕ  не  є вичерпним, оскільки  до  цього  переліку  увійшли  лише  публікації, що  були  свого  часу  турботливо  збережені   людьми , принесені  до  Культурного  осередку  і т.ін.

 Ми  дуже  вдячні   тим  активним  , свідомим  і небайдужим  людям, хто   у  свій  час   зберіг  всі  ці  матеріали , зробив  невеличкі   вирізки  і т. , в  любому   випадку, сьогодні   ця  інформація для  об’єднання  є  визначальною, оскільки  описує  події  в  їх  реальному   вимірі…                                                           

Закликаємо  усіх  вас, хто  має у  своїх  зібраннях  такі   матеріали,  надати їх нам, або  зробити  копії  , аби  зберегти  їх  для  майбутніх  поколінь! 

          

АУОЕ : хронологія головних подій 1996 – 2021 років

Написано перес.служба АУОЕ

15 січня 1996 року  був  створений  творчий  колектив  Хореографічний  ансамбль “Колор” на  базі  Tallinna Mustõje gümnaasiumi juurde. нині  Хореографічний  ансамбль  KOLOR , реєстр.номер 80071853, керівник  Ніна  Коорт  –  kolorbalet@gmail.com
10.01.1997  Зареєстровано  українське  культурне  Товариство “Просвіта” реєстраційний  номер  80000770 , керівник Оксана Мамутова
З осені 1998 року  на  базі  товариства “Просвіта була  відкрита   українська  недільна  школа , що набула  офіційного  статусу в 2007 році  як  школа “Надія”  Кер. Оксана  Мамутова, та  з 2007 року Володимир Паламар .
19.03.1999 зареєстроване  українське  Товарииство “Вітчизна”  м.Пярну , реєстраційний  номер  80073697 , керівник  Людмила  Файніцька
5. 22.07.1999 зареєстровано  українське  земляцтво “Водограй” м.Силламяє, реєстр.номер 80096043. керівник  Лариса Житник
з жовтня 1999 року на базі  земляцтва  “Водограй”  почала  діяти українська  недільна  школа  в містах Сілламяє  і Тарту. Керівник  , Лариса  Житник
30.05.2000.а зареєстровано обєднання  українців АУОЕ реєстр.номер 80127690
Травень  2001 року  Перший  міжнародний  фестиваль  дитячої  та  юнацької  творчості “Квіти України” м.Таллінн
27.08.2001 року зареєстровано  Некомерційне  обєднання “Орфей” , реєстраційний  номер 80152103 , керівник  Любов  Лаур
9 серпня 2001 року. Кабінет  Міністрів  України  нагородив  Асоціацію  українських  організацій  Естонії  знагоди  10 – річниці  Незалежності  України.
07.02.2002 утворено Товариство  Койт, реєстр.номер  80163503 , керівник  Владилав Резнііченко
Жовтень 2002 року Перший міжнародний  фестиваль  укранської  культури  і  мистецтва “Північна  зірка”  за  участю  творчих  колективів  з Росії, Латвії .
23 квітня 2003 року Другий  міжнародний  фестиваль  дитячої  та  юнацької  творчості  “Квіти  України”
10 березня 2004 року  Перша  конференція  української  молоді  Естонії. ( СУМЕ) З доаповіддю ” Роль  української  молоді  Естонії в  молодіжному  русі  країни”  вистопив  тодішній  голова  СУМЕ  Володимир  Паламар.
16 – 17 листопада 2006 року.Четвертий  семінар  “Українська  освіта  в Естонії” на  базі  Силлямяєвської української  недільної  школи  за  участю  викладачів  Талліннського, Тартуського  та  Київського  універстетів.
2 листопада 2007 року Перший  всеестонський  фестиваль культур “Українська   хвиля”  в  м.Пярну , оганізатор – товариство  “Вітчизна”  м.Пярну. Засновник  фестивалю Ніна Сушко.
4 жовтня 2008 року  на  базі  культурного  осередку АУОЕ  почала  роботу   недільна  школа “Надія” , керівник Володимир  Паламар
05.06.2009 року  офіційно  зареєстрована  студія “Кобзарик” , реєстр.номер .80289003, керівник  Микола  Рибченко
20.09.2009 Зареєстровано українське  товариство та  суботня  школа  “Калина” м.Валга , кер.Руслана Довга , реєстр.номер 80294530 . dovha.ruslana@gmail.com
13.01.2010 зарована українська  мистецька  студія  “Мрія” . реєстроац.  номер 80302325
10 січня 2011 року  в Мустиєській  гімназії  м.Таллінн  відкрито  клас  факультативного  вивчення  української  мови .
17 жовтня 2011 рік. Розпочала роботу  на  базі  Товариства  Койт  недільна  школа  ім.Т.Шевченка . Директор  школи В.Резніченко
березень 2012  року  Утворено  Товариство  “Tšervona Ruta”.
6 листопада 2012 – перший фестиваль  класичної  музики  ” Віват, музико!”за  участю  провідних  виконавців Естонії  в м.Тапа, організатор – товариство  “Орфей”
9 лютого 2013 розпочав роботу культурологічний  клуб “Крила” вечором ,  присвяченим  Марусі  Чурай.
23 червня 2013 року  козаки  українського  реєстрового  козацтва разом  з  бійцями Алутагузької  дружини   прийняли  участь  у  Параді  Перемоги  в  м.Силламяє
14 – 15 вересня  2013  року  чергове  свято  “Сорочинська  ярмарка” за  участю  творчих  колективів  АУОЕ
3- 14 лютого 2014 року у  приміщенні  КО АУОЕ  відбулась  зустріч   з  головним  науковим  працівником  відділу  клінічної і  соціальної  наркології  Інституту  Неврології  і  психіатрії АНУкраїни , членом  Нью-Йорської  Акадамії  наук  Анатолієм  Філіповичем.
3 – 7 березня 2014  року  відбувся  футбольний  турнір  ,  присвячений  200 – річчю  з  дня  нар.Т.Г.Шевченка
5 березня 2014 року в  Національній  бібліотеці Естонії  відкрилась  виставка ” Інтеграція  в  фотографіях” роботи  фотографа  Олени Ковпак.
23 березня 2014 року в  містах  Таллінні  і Тапа  відбулись  літературно – музичні  вечори   присвячені   200 – річчю Т.Шевченка  за  участю  всіх  укр.громад   АУОЕ .
11 вересня 2014 року  Вінницьку  область відвідала  делегація  Естонської  республіки .
4 жовтня 2014 року  в АУОЕ  відбулась  зустріч  з  українською  поетесою  Марією  Влад
24 листопада 2014 року в  церкві  св.Сімеона  відбулась  Молитва за Україну ,  присвячена  річниці  Голодомору  в  Україні.
23 червня 2015 року  відбувся  Парад Сил  оборони  Естонії  за  участю  українськго  реєстрового  козацтва  Естонії
29 серпня 2015 року у Таллііннському  будинку вчителя  відбувся  благодійний  ” Битва  за  незалежність 2015″
23 січня 2017 року керівники  Товаритсв АУОЕ  зустрілись  з Президентом  України  Петром  Порошенко, який  перебував  з  офіційним  візитом   на  запрошення  керівництва  Естонської  держави
4 жовтня 2017 року  гостем  АУОЕ  став Олександ  Притула  з м.Запоріжжя,  керівник всеукраїнської  громадської  організації “Спас” 
14 жовтня 2017 року  відбулось  свято Деь  українського  козацтва  у  Валгаському  музеї  воїнної  техніки . Організатор  -керівник  Товариства “Калина” – Руслана Довха.
22 жовтня 2017 року на сцені КЦ Ліндаківі  відбулась  постановка  драми “Мати – наймичка” за  творами Т.Шевченка  в  постановці  мистецької  студії “Мрія” під  кер.Ольги  Горянсської
28 жовтня 2017 року  відбувся  круглий  стіл “Українське  студентство  в  науці  та  освіті Естонії ”  ( м.Тарту)
1 листопада 2017 року – 5 років  суботній  школі  та  Товариству  “Калина” м.Валга
7 листопада 2017 року. 20 – літній ювілей  Товариства “Просвіта” за  участю  гостей  з  України. Концерт  в Домі  Братерства  Чорноголових.
З 1 по 3  грудня  2017 року  на  базі  АУОЕ  відбулось  навчання   вчителів  недільних  шкіл Естонії  за  участю  викладачів  Київського  університету  післядипломної  освіти  педагогічних  кадрів. Організатор В.Паламар
16 лютого 2018 р. Культорологічний  клуб “Крила”  продовжив  свою  роботу  на  базі  КО АУОЕ. .
2 червня 2018 року  недільна  школа  “Надія”  відсвяткувала  своє 20 – ліття.
11.09. – 17.09 2018 Земляцтво Водограй  взяло  участь  в  міжнародному  фестивалі  укр.діаспори ” Ukraina – Fest”  в Іспанському  місті  Барселона
17 – 22 серпня 2018 року  відбувся  Перший  всесвітній    форум  українознавчих суботніх  та  недільних  шкіл  у м.Львові  за  участю  суботньої  школи  м.Валга “Калина” та  недільної  школи  земляцтва “Водограй” .
20 жовтня 2018 року  відбувся  9 – міжнародний  фестиваль  української  культури “Північна  зірка” за  участю  фронтмена  гурту “Широкий  лан” Святослава  Бойка  м.Київ.
13.12 – 17.12.2018 5-й фестиваль “Миколай – фест” та  проект “Рукотвори” на  базі   українського  земляцтва “Водограй” м.Силламяє  за  участю  майстрів  декоративно – прикладного  мистецтва  та  дитячих  творчих  колективів  з України .                                    
06.01.2019  Концерт  в  Карлі  кірік  за  участю  дітей недільної  школи  і  хору «Україна» !
08.01.2019  Зроблено  перереклад  Статуту АУОЕ українською 
15.01.2019  Підготовлено  список головних  подій  АУОЕ  у  ретроспективі !!!
20 січня 2019 Відбулись збори Правління АУОЕ за участю голів 12 – Товариств, що входять до складу обєднання або є їх асоційованими членами .
09 березня 2019 Святкуючи 205-ліття Кобзаря – недільна школа ” Надія” спільно з культурологічним клубом ” Крила” влаштувала літературно-музичний захід  в  Талліннському  міському  Будинку  вчителя  за  учстю  Посла  України  в Естонії Мар’яни  Беца  та   священників  української  православної  громади  а також  покладання квітів до памятного дуба саме в день народження Тараса Шевченка.
10 березня 2019  В місті Тапа відбулось  свято Масляної .  Серед  оганізатрів  свята  – Товариство ” Койт” та його голова Владислав Резніченко
17 березня 2019 Актуальна для української діаспори на сьогодні тема наступних виборів Президента України, проблема українських заробітчан в Європі , та думки про все це , зокрема Президента АУОЕ Володимира Паламара, педагога недільної школи ” Надія” Тетяни Клименко висвітлювались у новостній прогамі Естонського телебачення ETV . Журналісти зокрема висвітили проведення уроків  мови та музики в недільній школі ” Надія” …. та виступ дітей перед батьками та гостями , що в суботу 16 березня відвідали чергове заняття в недільній школі.
18 березня 2019 Літературні читання , присвячені 205-літтю Т.Г.Шевченка  в українському земляцтві ” Водограй” м.Силламяє.
23 березня 2019 У святковій і по-справжньому сімейній атмосфері відбулись урочистості з приводу відзначення 20 -ліття українського Товариства ” Вітчизна” міста Пярну на чолі з Людмилою Файницькою.
23 березня 2019 Святкування 205-річчя Т. Г. Шевчека. Літературно-музичний салон “Шлях до Тараса” за участі Українського товариства Калина, АОУЕ недільної школи Надія і танцювальної групи під керівництвом Людмили Невечері із Valga Priimetsa Kool.
24 березня 2019 Товариство ” Просвіта” м.Таллінн під кер. Оксани Мамутової у співдружності з мистецьким обєднанням ” Мрія” , керований Ольгою Горянською  в Малому залі РКЦ провели успішний літературно -музичний концерт за твормами Тараса Шевченка , на відзначення його 205 -річниці від дня народження.
07 квітня 2019  « Разом  і  назавжди»  Хореографічна  програма  ансамблю ” Колор” .м.Таллінн в концертному  залі  Ліндаківі
11 квітня 2019 Акція  на  підтримку  кримсько – татарського  народу «Об’єднані прапором –#LIBERATECRIMEA  за участю Союзу української молоді АУОЕ , Посольства України в Естонії , громадських активістів на підтримку Кримсько-татарського народу . 21 квітня 2019 Гоголівськими стежками… мистецька студія ” Мрія” під керівництвом Ольги Горянської відзначила 210 – ліття від дня народження М.В.Гоголя , підготувавши літературно -музичну програму «Чудний Дніпро» ..
23 квітня 2019 З черговою перемогою , хореогафічний ансамбль “Колор”!
12 травня 2019 Пасхальна зустріч українців та естонців в День Матері, Будинок Хопнера,м.Таллін . Організатор –  Естонська  Українська  греко –католицька  церква  .
25 травня 2019 Ювілейні  заходи  українського земляцтва ” Водограй” м.Силламяе, з нагоди  його  його 20 -ліття.
25.05 – 26.05.2019 Хор “Україна” під керуванням Наталії Попової товариства “Просвіта” взяв участь у Днях словянської писемності і культури
26 травня 2019 Щоб квітла Україна… Ансамбль бандуристів та вокальна група недільної школи “Надія” . Керівник Людмила Грамяк  взяли  участь у  всеестонському  заході  Днів  народів  нв  Ратушній  площі
08 червня 2019 На сцені Талліннського Культурного центру Lindakivi відбувся  галаконцерт XIX міжнародного фестивалю дитячої і юнацької творчості “Квіти України” .
17 червня 2019 Участь Товариства  та  суботньої  школи «Калина» м.Валга у фестивалі “Фольклорна мозаіка” в Празі.
06 серпня 2019 Активісти української громади Естонії підтримали всесвітній флешмоб “Обєднані прапором” до Дня державного прапора Украіни
16 – 17 серпня 2019 Фонд інтеграіії і розвитку Естонії спільно з міністерством культури влаштувало для керівників національно культурних обєднань і Товариств черговий навчаньний семінар з екскурсією істоичними і культурно – значимими місцями Естонії , яких незліченно багато в країні. Зокрема, з 16 по 17 серпня 2019 відбулось знайомство з унікальною культурою естонців , названою в народі Mulgimaa
17 cерпня 2019 Культурологічний клуб ” Крила” товариства ” Орфей” що діє на базі Культурного осередку АУОЕ підтримує життя українських громад Естонії незалежно від їх підпорядкування. 17 серпня  учасники ” Крил” були бажаними гостями і учасниками фестивалю- ярмарки ” Велика родина” , що ракверські українці започаткували ще два роки тому
21 вересня 2019 Ярмарок національний культур Естонії. Таллінн, Ратушна площа.  Недільна школа “Надія” та фольклорний ансамбль “Журба”.
28 вересня 2019ьТворчий вечір – концерт Ірини Соломатіної та її друзів  вTapa Kultuurikoda
28 вересня 2019 Сімейний день української культури за участю учнів та педагогів недільної школи ” Надія” відбувся в Талліннській міській центральній бібліотеці.
20 жовтня 2019 Найщиріші вітання з ювілеєм товариству та суботній школі “Калина” м.Валга !!!
20 жовтня 2019 «Життя наповнене світлом.» Концертна програма відкриття творчого сезону колективів та солістів АУОЕ в Талліннському залі Ліндаківі
21 жовтня 2019 Інтерв’ю завуча недільної школи ” Надія” Алли Інно – Якименко та засновника школи Оксани Мамутової на Радіо 4 в програмі ” Червона калина” .
24 жовтня 2019 року В стінах Рійгікогу пройшла зустріч представників української громади з депутатами парламентської фракції Естонської консервативної Народної Партії (EKRE). Під час бесіди були порушені актуальні питання безпеки, освіти, культурного і економічного розвитку, а також медійної політики в країні.
08.12.2019 Музична родина братів Трон – Генрі та Едгара створила тематичну програму під назвою ” З піснею в серці ” , де звучать найулюбленіші мелодії різними мовами : а саме : українського, естонського, італійською, російською, єврейською, вірменською, англійською. Організатор  концерту  –   Мистецька  студія  «Мрія» , його  керівник  Ольга Горянська
17.12.2019 В церкві св.Карла ( Tallinna Karli kirik) відбувся концерт під назвою “Різдвяні дзвони” . за  участю  хору «Україна»
21 грудня 2019 року В музейному відділі Талліннського лялькового театру відбулась вистава за участю учнів та педагогів української недільної школи
20.01.2019 
Відбулось  засідання  Правління  АУОЕ   в  культурному  осередку  .У зв’язку з ремонтом комп’ютера  АУОЕ – дані  про 2019 відсутні 
11.01.2020 Різдвяна вечорниця  в Культурному осередку АУОЕ
20.01.2020 Хор “Україна” товариства “Просвіта” під кер.Наталії Попової 19 січня 2020 року взяв участь у святковій літургії на честь свята Богоявлення в церкві української православної Громади Миколи Чудотворця виконавши для прихожан церкви програму духовних пісень та народних колядок та щедрівок
18.05.2020 На  Радіо 4  записались  в  студії  Червона  калина  з Володимиром  Паламарем. 
28.05.2020 Відеозапис  Звернення  до  працівників  культури  у  зв’язку з 20 – річчям  АУОЕ
30.05.2020 Зі святом, 20 –річчям АУОЕ!!
08.08.2020 часть  в  концертній  програмі  до  Дня  міста  Тапа
13.08.2020 Акція  на  підтримку  білоруського  народу  на  площі  Вабадузе   
20.08.2020  Вечір  клубу «Крила» на  тему  « Естонія  в  культурному  просторі  світу « за участю  16 учасників
29.08.2020 Участь  спільно  з Анною Харченко  і Володимиром  Паламаром  в  покладанні  квітів  до  пам’ятного  дуба  на  честь  Дня  захисника  Вітчизни.  Зустрілись,  поговорили  з  Лейбюками, з  іншими   членами  громади.
13.09.2020 Творчий   вечір – концерт  Оксани  Мамутової  в  Малому  залі  РКЦ за  участю  В.Паламара  і  активістів…    
19.09.2020 Концерт  на  Ратушній  площі з нагоди Днів  народів  Естонії  за участю  недільної  школи «Надія» .
22.09.2020  Відбулась  перша  консультація   юриста  Еркі  Касара  членів  української  громади  у  приіщенні  КО АУОЕ
26.09.2020 В недільній  школі «Надія»  відкрито  новий  навчальний  рік.
27.09.2020 Художні  колективи  Асоціації  взяли  участь  в  концерті  до Днів  народів  Естонії  в  РКЦ .
28.09.2020 Замінa  стелі  в робочому кабінеті АУОЕ  після  потопу !!!
08.10.2020 Урочисте  нагородження  в  Tallinna Linnavaalitsus  Надії Трєскової –  однієї з переможниць  фотоконкурсу  «Осінь в Мустамяє»
10.10.2020 Засідання  клубу  «Крила»  та  гра «Пацьорки»  за  участю земляцтва «Водограй» м.Силламяє
25.10.2020 Програма  «Пісні  душі «  товаритства  Просвіта   в  Малому  залі  РКЦ .
31.10.2020 Провели  успішно  концерт, присвячений Дню народження Товариства « Червона рута»   в  Тапа Культуурікода
 01.11.2020 Фестиваль «Квіти України» в  ДК  Ліндаківі   !!!  
10.11.2020  Інтерв’ю  на  Радіо 4..          
31.01.2021 Відбувся   концерт  гурту  «Родовід»( Вячеслав  та Зінаєда  Вінчура  та Альона  Думініка )  та  Людмили  Грам’як  у  приміщенні  української  православної  парафіїї  . Дуже  успішний  виступ  колективу  , який  викликав   справді   бурхливий  резонанс  слухачів,  слова  подяки  і  захоплення  від  них.
02.02.2021 Відправили  листа  та  відео – кліп  на  адресу « Україна – світ» пісні  на  вірші  Л.Українки  «Надія»
24.02.2021 Зробили  відеозапис пісні  «Стояла  я  і  слухала  весну» з  Каріною Амірханян  і Лією  Денісовою до 150 – річчя  Л.Українки
05.03.2021 Некролог  у  зв’язку зі  смертю Йоханнеса  Керта. Некролог  у  зв’язку  зі  смертю Леоніда  Чуприни. 
09.03.2021  Акція  покладання  квітів  до  пам’ятного  дуба  Т.Шевченка  в    Таллінні   з  представниками  Посольства  та   керівниками   діаспори
18.03.2021 Записали  відео до  флешмобу  до дня  народження  Ліни  Костенко  з Альною  Думініка.
11.04. – 16 .04 2021 Запис бесід – інтерв’ю з Ніною  Гец , присвячений  25 – річчю  хореографічного  ансамблю «Колор»
30.05.2021 КОНЦЕРТ  хореографічного ансамблю  КОЛОР  з нагоди  їх  25 – річного  ювілею   в  Концертному  центрі  САЛЬМЕ   
9.06.2021 Фестиваль  «Квіти України – 2021 « в КЦ  Ліндаківі
25.06.2021 Похорони  В.Резніченка на  Талліннському  кладовищі за  участю  родини  та  представників  діаспори.
27.06.2021 Відвідали  перегляд  фільму   «Жінки  на  передовій «  режисера  Хейнмаа  з Н.Трєскоовю  та  Е.Клочко .
29.06.2021 Зустріч письменницею МАРКО  ТЕРЕН , бесіда , екскурсія, переговори  з Аллою Інно-Якименко з  приводу  занять  дітей  в  недільній  школі .
Письменниця  подарувала  нашій  бібліотеці  три  свої  книжки , ми  у  відповідь  подарували  «Книгу добра»  та  деякі  предмети  з нашого  культ.осередку.                                                                                                                     
09.08.2021 Неймовірна  зустріч – з  земляками  з м,Херсон  Андрієм  та  Світланою Яременко   ( викладач  літератури, державницький  діяч ,  співак  і  публіцист   та   талановита   швачка  )
15.08.2021 Відвідали  колективно  концерти  до Днів  старого  міста 2021
20.08.2021 Любов Лаур  – взяла  участь у  співочому  святі  « Пісня  вільного  народу» на  співочому  полі  в м.Раквере ( Rakvere Vällimägi)
24.08.2021 Покладання  квітів до каменю  та дуба Тараса Шевченка  з нагоди 30 –ліття  відновлення незалежності України. Участь в акції  підсвічення  площі Вабадузе  кольорами українського  прапора та церковному   молебні  в українській  греко-католицькій  церкві.
27.08 – 28.08.2021 Дводенний семінар ” День співпраці національно – культурних товариств” , організатором якого вже вп’яте є Інтеграційний фонд, Міністерство культури Естонії ,Harjumaa Ettevõtlus ja Arenduskeskus.    
29.08.2021 « Наша рідна Батьківщина» ”Meie  armas  kodumaa”  Чудовий  4 –х годинний  захід  клубу «Крила»  зі спогадами, роздумами, піснями, поезією, вікториною

Оксана Мамутова. Мій шлях до “Просвіти”(Розділ книги “Берег любові”)

Написано перес.служба АУОЕ

Оксана  Мамутова .                         

                            Мій   шлях до  «Просвіти «

Народилась  і  виросла  я  в  місті  Кривій  Ріг  на  сході  України.

Мій  дядько , історик  за  освітою  дослідив , що  предком  нашого  роду  Кумпанів  був  писар  у  Запорізькому   війську , чим  родина  ,звичайно  гордиться.

Раннє моє  дитинство  припало  на  роки Великої  вітчизняної  війни , події  якої   важким   тягарем  позначились   на  долі  родини , в  якій  на  початок  1941  року  було  вже  четверо  дітей. . 

На  початку  війни  нашого  батька  залишили  в  місцевому  підпіллі , але  вже  за  рік , його  за  мішок  зерна  і  гроші  видав  місцевий  житель .

Тортури , знущання завершились  розстрілом  мого батька Володимира Кумпана    на  початку  1942  року… Так  наша  сімя  осиротіла. Мамі   доводилось  важко, аби  зберегти  від  голоду  і  поневірянь   дітей. Ходила  по  селах  і  містах,  вимінюючи  на  хліб  і  зерно  якісь  маленькі  дрібнички. А  одного  разу  зайшла  аж  за  50  кілометрів   і  потрапила   на  подвіря  одного  чоловіка ,  який  почувши  про  біду   змученої  жінки  сказав, вказавши  на  мішки  з  зерном : « Бери  і  неси  додому, скільки  зможеш  донести !»  І  мама   поклала  на  плечі  скільки   змогла   подарованого  дядьком  зерна , а  коли  дійшла   додому, то   шкіра  ступнів   була  стерта   до  кісток. 

 Старшого  брата  , якому  на  час  початок   війни  виповнилось 15 років   ,  забрали   на  роботу  до  Німеччини , нас  трьох  дітей  мама  , як  могла   оберігала  від  зла і  смерті .

 Одного  разу  під  вечір ,  мама   вийшла  на  вулицю у  якісь  справі   і  натрапила  на групу  німців, що  рухались  вулицею. На слізні  прохання  матері, що  в  хаті  малі  діти  одні  німці  не  зважили  і  забрали  з  собою… Довгі  8  годин  ми  чекали  маму , обливаючись  сльозами  і  слухаючи, як  час  від  часу  за  вікном   звучать  автоматні  черги  ..Як  виявилось , то   відбувалась  страта  кожного  10 –го  з  360  зігнаних   містян за  провину  перед  німцями.  Мамі  пощастило,  вона  не опинилась  за  рахунком  10 –ю…

 А  потім  наступив  1944  рік  і наше  місто  звільнила  радянська  армія. Так  почалася  нова   пора  мого життя .  Вже  за  багато  років  після війни ,   я  зрозуміла ,  що  мене  і  моїх ровесників  дуже  багато  чому  навчила  ця  війна.  Навчила   бути   бережливими  і  обережними , витриманими   і  вміючими  долати  труднощі, любити  і  поважати   свою  родину  і  бути  стійкими   не  дивлячись  на  жодні  обставини.

 Закінчивши в  Кривому  Розі   десятилітку , я  вступила  до  Одеського  технікуму  радянської  торгівлі , а  по  завершенню навчання   за  призначенням ,  працювала  в  Дніпропетровському  універмазі.

Одного  разу , в Дніпропетровську  до  мене  підійшов  молодий  симпатичний  чоловік , якого  звали  Юрієм..  Ми  познайомились .

 Як  виявилось , він  тоді  мешкав  у  Таллінні,  далекої  і  маловідомої  мені  Естонії….

   Ось  так, зовсім  скоро    в  моїй  особистій   історії  почався   естонський  період  мого  життя.  Це  був 1962 – й  рік.  За  цей  час   народила  і  виростила  двох  дітей, закінчила  заочно  Тартуський  університет ,до  речі,   без  єдиної  трійки  і  отримала  спеціальність  товарознавця. Працювала довгий  час  на  оптовій   базі   Есоспторгу,  викладала ,  багато  займалась  сімєю.

   Врешті , наступили  90 – і  роки, відомі   в  історії  як  роки  Перебудови  і  змін  у  житті   бувших  радянських республік.

 А  в  моїй  особистій  родині  початок  90 –х    позначився   великою  драмою, бо  на  початку  1992  року  на  робочому  місці   мого  чоловіка   сталася жахлива   аварія,  яка , нажаль,   забрала  його  життя.  

Мені, як   колись  моїй  мамі  доводилось  теж  непросто , аби  самій  турбуватись  про  сімю, моїх  сина  і  доньку.

 Доводилось  багато  працювати, зокрема   вела  курс   лекцій  для  безробітних.  Якось  по  завершенню  лекції, я  випадково   потрапила  на репетицію  камерного  театру  Соло, що  проходила  саме   в  тому ж  приміщенні  БК  Будівельник, де  я  вела  лекції.    Послухавши  , як  чудово  співають  Тамара  Федоровська, Валентина  Пєшкова  і  енергійний   тенор  Євген  Гетьманцев , я  із  задоволенням  прийняла   запрошення  Жені   прийти  і  послухати  концерт  новоствореного  колективу  до   Талліннського   Будинку  туриста.

. Це  був  жовтень  1995  року.    В  концертній  програмі  цього  разу   брав    участь і тоді  вже  відомий   український  колектив –   фольклорний  ансамбль  «Журба», де  співала  Лідія  Лейбюк,  з  якою  я  колись  зустрічалась  по роботі.

 Я  дуже  зраділа  такій  зустрічі . Ліда ,  в  свою  чергу  запросила мене  відвідати   їх  вечорниці  . Вже  на  вечорницях  я   познайомилась  з  іншими  земляками. Це  були  члени  новоствореного  Земляцтва  українців .  Памятаю, як  із  задоволенням  я  брала  участь у  тематичних вечірках  Земляцтва, зокрема  літературному   вечорі  ,  присвяченому  творчості  Івана  Франка  і  Лесі  Українки.  Мені  було доручено   читати  на  цьому  вечорі   поезіі  наших  класиків , що  я  із  задоволенням  робила  . До  честі  Земляцтва  , слід  відзначити  надзвичайну  їх  активність в  ті  роки , бо  кожної  неділі  відбувались  під  його  проводом  якісь  тематичні  зібрання .    Вже  у   1996  році   під  час   звітно-виборних  зборів  Земляцтва  мене  вибрали  членом  Правління , де  я  мала  відповідати  за  питання  культурного  життя .  Ми  активно  працювали  протягом  року. Нажаль , не  все  мені  подобалось  в  самій   атмосфері   зібрань, бо  часто  людей  тут  ділили  за  знанням  української  мови, місцем  народження   і т.п,  а  це  відвертало  мене  від   такого  змісту  співіснування. В цей  час я  часто  зустрічалась  з  сестрами  Загоровськими  ,  що  буквально горіли  українством , були  так  само  активними , як  і  я  і  поділяли  мої  погляди  на  громаду та  іншими   активними   і  щирими  душею  людьми .

   Тож  на   наступних  звітно-виборних  зборах , де  вже  мені   пропонували  очолити  Земляцтво ,  я  не  тільки  відмовилась   , а й  залишила  разом  з  Василем  , моїм  другим  чоловіком  його  ряди, а  Земляцтво  в  той  час  очолив  Юрій  Чайківський.  

  Ольга  Горянська ,  яка  до  цього  була  Головою Правління  Земляцтва  ,  вирішила  створити  нове  товариство  під  назвою  Просвіта.  З  цією  пропозицією  Ольга   прийшла  до  нас  з  Василем  додому.  Ми  обговорили   особливості   і  умови  ,   які б  відповідали  нашим  поглядам  про  підтримку  такого  Товариства ..  Ольга , вцілому   погодилась  на  наші   умови.  Це  був  1997  рік. 

 Тож  на  перші збори  Просвіти  прийшли   такі  люди , як   Ольга  Горянська , ми  з  Василем, Євген  Гетьманцев, естонка  Валі Пралла , ніші  люди.

Таким  чином  зародилось  Культурно – освітнє  товариство «Просвіта», яке  нині  вже  багато  років  підряд  маю  честь  очолювати  я. 

 Мене  часто  питають, як  народився  головний  колектив   Просвіти  – хор , що  нині  носить  назву  «Україна».  Хочу  сказати, що  співати  ми  почали   повсякчас,  коли  збирались  на  зібраннях  Земляцтва , поступово  складався   колектив.. Велику  організаційну  і  ідейну  допомогу  нам   в  той  час   надавав   Микола  Соловей , директор  Будинку  РКЦ.  Але  Соловей   хотів  нас  залучити  до  членів  Словянського  товариства, на  що  ми  не  давали  своєї згоди, бо  хотіли мати саме  своє українське   , незалежне  Товариство.    Керувати  новоствореним  хором  ми   запросили   відомого  музиканта  і  діяча   в  РКЦ   Вячеслава  Львова.

Нажаль , зовсім   скоро  у   колективу  з  керівником хору   виникли   ідейні  і  художні  розбіжності, що  стосувались  не  тільки  репертуару , а  й  його   приналежності  , бо Львов    хотів   підпорядкувати  наш  колектив   своєму  славянському  обєднанню , і  виставляв  хор , як   свою  власність.

  Отож  ми,  патріоти  української  культури , залишили  базу  для  репетицій РКЦ   і  знайшли  для  себе  нове  приміщення ..  Нас   в  той  час   прихистила    відома   всім  «Ліра»  та  її  керівник   Лідія  Килварт.

  Відома  діячка  культури   Ольга  Бундер, що  відповідала  в  міністерстві  культури  за  національні  меншини ,  познайомила  нас   з  молодою  дівчиною,  студенткою  Академії  мистецтв   Хардою  Алет.  Харда  майже  не  володіючи  близькою  нам   мовою,  дуже  тонко  відчувала  українську    музику і   пісню. Під  керівництвом  Харди   ми  вивчали  поряд  з  українськими  естонські   пісні  і   наш  хор  мав   честь    виступати  в  Естонській  Академії  під  час   захисту тоді випускниці Академії     свого  диплому.   На диво ,  в  той  день  зал  академії був   дощенту  заповнений  слухачем  і  наш  виступ  під к керівництвом  студентки  Харди  Алет  був  оцінений  дуже  високо !  

 В українському  ж  товаристві   час  від часу   виникали   розмови  щодо  створення   об’єднуючої  структури  . Такі  спроби  вже  розпочались.  Такий  чоловік , як  Олег  Мазуренко в той  час   вже зміг  зареєструвати  обєднання  під  назвою «Союз  громадян  України». З  пропозицією  доєднатись  до  нього  Олег  звернувся  і до  нас. Проте  виникло  чимало  питань  з  приводу  обмеженості   доступу    до  «Союзу  громадян «  українців  , які  не  мають  громадянства  України . Ми  почали  думати , що не маємо  права  обмежувати  людей  лише за  їх  приналежністю  до  громадянства.

Саме  в  цей  час  у  1998  році  я  познайомилась  з  ще  одним  нашим  земляком,  якого зовуть Владислав  Резніченко . Владислав   був  добре  обізнаний  з  ситуацією , він  також  підтримував   ідею  створення   об’єднуючої  організації , яка  б  мала   широкий   простір  для  вступу  до  неї.  Саме  він  і  запропонував   затвердити  обєднання , яке б  називалось  Асоціація  українських  організацій  Естонії . Ми , актив  із  задоволенням  на  цю  пропозицію  погодились . Ми –  це  в  той  час   вже  діючі  товариства : хореографічний  колектив «Колор» ,  «Просвіта» ,  спортивний   клуб  ГАЛС , Українська   торгово – промислова  палата ,  «Стожари»  з  міста  Марду, що  були  на   етапі  утвердження .

  Більш  того, Влад  Резніченко  запропонував  нам  приміщення  для  роботи  «Просвіти» за  адресою  Коплі, 10  , яке  потім   прихистило  і   АУОЕ .   У  цьому  приміщенні  ми  зробили  ремонт,  прикрасили його  в  українському  стилі.  Тоді , ж на  початку  2000  року  запросили  Посла  України  в  Естонії   М.Макаревича ,   представників  міністерства  культури Естонії , міністерства  народонаселення,  керівників  товариств ,  наших  хористів для  урочистого  відкриття  нашої  української хати,  як  ми любовно  назвали  приміщення.

 Священник  з м.Силламяє  о.Олександр  подарував  нам   ікону  і  освятив   хату .  Тут  же  в  урочистій   атмосфері   Голови вже  названих  товариств у  лютому  2000  року  підписали  протокол  про  наміри  створення                                              

       Поки  не  затвердили  Статут , керівництва   Асоціації  не  було ,  але  була  домовленість , що  Президентом  Асоціації  має  стати  керівник  одного з  товариств  яке   входить  до  складу  Асоціації.  Бажано, щоб  щороку   Президенти  переобирались .

    Довго  роздумували,  кого ж  першим  обрати  і ось  на  засіданні  Правління ,  за  пропозицією  Влада  Резніченка   Оксану  Мамутову   було  обрано  Головою  Правління , або  Президентом  АУОЕ. Так  почалась  історія   першого  монокультурного  парасолькового  обєдання   українців  Естонії  . Асоціація   дійсно  багато  зробила  , аби  підняти  дух  українства  в  Естонії.  Важливо, що ця  структура  підтримала   і  підтримує   українські  обєднання    по  всій   Естонії ,  притому  кожне  Товариство  має  свої  монопольні   права , вирішує  самостійно  програму   своєї роботи  напрямки  і  т. п.  Асоціація ж  бере  на  себе  роль  координатора.

        Я,  як   керівник  «Просвіти»   разом  з керівниками  громад  з  усіх  куточків  Естонії  намагаємось  підтримувати   високий  статус  української  громади   .   Тепер,  коли  нашому  об єднанню  скоро  виповниться  20  років , думаю  нам  потрібно  розширювати  рамки   своєї  діяльності   і  поглиблювати  роботу   в  різних  напрямках,  а  головне – думати  про її  майбутнє,  про  залучення   молоді  до  роботи  і  життя  Громад , аби  український  дух  продовжив   своє  високе  життя   на   естонській  землі.

  З  повагою  і  любовю, керівник  « Просвіти» , Оксана  Мамутова.»

“Крила” для польоту. Культурологічний клуб АУОЕ( Розділ книги ” Берег любові”)

Написано перес.служба АУОЕ

« Крила»   для   польоту …

      Окремий  розділ  книги  ми   присвятили  культурологічному  клубу  під  назвою «Крила», що  діє  на  базі  Культурного  осередку  АУОЕ  з 2013 року.

    Думка про створення  українознавчого обєднання , що предметно і детально б займалось популяризацією в діаспоральному середовищі історії і сьогодення української літератури, мистецтва у  їх  звязку з світовою культурою успішно завершилась  створенням  на  базі  КО  культурологічного  клубу  «Крила»  . Початком   роботи  клубу  є  дата  20  лютого  2013 року,  коли   земляки зібрались  разом   , аби  обговорити   головні   засади  клубної роботи, продумати   плани  на  майбутнє.  Символічно, що  першим клубним заходом був літературно – музичний вечір , присячений легендарній дівчині , автору народних пісень Марусі Чурай, як   символу української  народної  культури.                 

 Поступово   клуб, як активний  творчий   організм української  громади   набуває досвіду і  поповнюється   новими  членами. На початок   2020   року   ,  його  актив   складає  27 членів .  На базі   клубу  починають   творчі    колективи  , дуети  « «  та   « Весна»  ,  вокальний  ансамбль   « Чураївна» та солісти – виконавці.  Клуб  залучає  до  роботи   творчо  обдарованих , активних людей  діаспори  та  відомих   діячів   естонської  та  світової  культури.

Девіз клубу  є  слова  поетеси Л.Костенко
“Людина нібито не літає, а  крила має ! “
* Двері Клубу гостинно розкриті для всіх – незалежно від віку, статі, національної або релігійної приналежності, політичних переконань.

* Клуб  надає можливість всім його учасникам для спілкування , для обміну інформацією , для розширення рамок свого світогляду , а також участі у дискусії з приводу обговорення кожної з наданих тем.
* Учасник Клубу мають рівні права як у питанні участі у кожному засіданні так і у питанні обговорення кожної з тем.
*  У  своїй  роботі  клуб  використовує  такі  форми , як  тематичні ,літературні   вечори , концертні  програми , творчі  майстерні , виставки , дискусії , обговорення, презентацій і т.п заходи

* Заходи клубу відбуватимуться головним  чином,  по суботах за адресою Таллінн, Нафта, 6 – 2   Початок засідань о 18.00 

     Особливістю  роботи   клубу «Крила»  є його  широко-направленість ,   підтримка   культурного  життя    українських  громад  по  всій  Естонії, незалежно  від  їх парасолькової  приналежності   , та   організація  тематичних культурно –мистецьких   заходів   в  різних  регіонах  Естонії   у  відповідності  до  запиту.

  Творча   програма  клубу  «Крила»  відрізняється   широтою   та  різноманіттям   тем  та  географією  виступів . Це, зокрема  літературно – мистецькі  вечори ,  присвячені  Т.Г.Шевченку, Івану  Франку .Лесі  Українці та  Лідії  Койдула , Василю Симоненку , композитору  Володимиру  Івасюку ,  авторкам та видатним   виконавицям   пісень  Марусі  Чурай, Квітці  Цісик
зустріч  з  провідною  актирисою  та  співачкою,  автором   поезій  та  дитячих  книг  з м.Черкас   Анною  Куриленко  та  презентація  її  творчої  програми «Грона  памяті»                               

 Тематичні  програми  ; « Українська  колискова « , «  Душа  пісні « , «Щедрий  вечір, добрий  вечір « Безмежний  світ  духовної  музики «  та ін..

  Яскравими  і   незабутніми  були  творчі  вечори  Любові  Лаур  та  Альони  Думініка  , та  « Проба  пера», де  кожний   учасник   клубу    зміг  показати  свій  особливий  талант  до  поезії,  пісні  чи   декламування  поезії..

 Географія   концертів   та   тематичних  програм  клубу   «Крила» 2013 -2019 років  досить  широка,  вона  охоплює  міста  Таллінн, Тапа, Раквере, Силламяє, Нарва, Кохтла – Ярве,  Йихві ,   Марду, селища  Яама, Янеда , Лехтсе.

   Кожний  учасник   клубу , та  люди з  ким  він роками   співпрацює ,  внесли  свою   значну   частку   тепла, енергії  в  його   зміст  , та  найбільше  це  зробили  Оксана  Мамутова, Володимир Яценко, Вячеслав  Резніченко,  Ольга  Горянська , Наталя Бацанова  , Борислав Кулик, Олександр  Дубровський, Ірина Соломатіна  , Людмила  Желудова , Альона Думініка, Людмила  Грамяк,  Світлана  Сташкевич , Лариса  Житник, Тетяна Івушкіна , Лія  Денісова , Ельвіра  Клочко   і  багато  інших….   

   Людина – істота духовно заряджена , і важливо, щоб ми постійно живили нашу душу високим, красивим, добрим. 
Кожен з нас наділений якимось даром,  важливо не приховувати його від людей, тоді й життя наше і навколо нас буде духовно наповненим  Тож ,  ласкаво просимо до нашого клубу “Крила”, де  кожний  з  вас   знайде  для  себе   свою   душевну  криницю, де  зможе  задзвеніти   ваша   душевна   струна!

Історію творимо разом. Сім’я Лейбюків в українській громаді Естонії(Розділ книги ” Берег любві”)

Написано перес.служба АУОЕ

 Історію творимо  разм  . Сім’я  Лейбюків.                      

Українська  громада  досить  ґрунтовно  сформувалась  на  території  Естонії   вже  наприкінці   80 -90 –х  років  20 –го  століття.  Сьогодні з  кожним  днем  вона  кардинально  змінюється, тому  років  за двадцять  можливо  це  буде  зовсім   інше   за  своїм   віковим, соціально – культурним  складом   Земляцтво.

А ми,  повертаючись  до  нашої  історії  трохи  більше  як  30 – літньої   давнини,  хочемо  розповісти  вам  про  одну  родину  з  іменем  якої  пов’язана  низка  важливих  подій, що  відбувались  в  українському   культурному  середовищі  Естонії  на  початку  її  формування.

Це –  добре  відома   багатьом  землякам Естонії  родина  Володимира  та  Лідії  Лейбюків. Досить  сказати що  Володимир Лейбюк за поданням Товариства “Україна-Світ” отримав звання “заслужений діяч мистецтв України”    Особисті  спогади  наших  героїв   покладені  в  основу   подальшої   розповіді.                        

               Так  склалася  доля…

  Згадує  Лідія:  « Я народилася в Шевченковому краю, в селі  Вільхівець, що на Черкащині, серед чудової природи, яку Тарас Григорович  описував в своїй творчості. В цьому ж селі народився  і відомий  український громадський та політичний діяч  В’ячеслав  Чорновіл.  Його батько, Максим Йосипович,  в той час викладав  у  нашій  школі математику, а також  був  її завучем. 

 Школу я закінчила в 1967 році  з срібною  медаллю. Постало  питання, яку  професію  обирати. Маючи  нахили  до  художньої   творчості, хотіла  поступати  до  Львівського  інституту  прикладного  мистецтва. Проте,  в той період, був дуже великий конкурс для медалістів і, майже не було шансу поступити з першого разу. Мене  розрадили  робити  такий  безнадійний крок, і тому, щоб не втрачати час, скориставшись  довідником, обрала  для  себе  Київський   індустріальний  технікум, 

де  було   відділення  технології  кераміки, подібне до того, що було в Львівському інституті. І почалось студентське життя.

Якось  по  закінченні  навчального  тижня, осінього  погожого  дня  ми вирішили з кількома однокурсницями  відвідати  театр драми   ім. Л. Українки. Там йшла вистава  під  назвою « 104  страницы   про  любовь»,   де у  головній  ролі  виступала  знаменита  вже  тоді  Ада  Роговцева, а   по  завершенню  вистави,  вирішили  продовжити  прогулянку. Три однокурсниці пішли в кафе їсти морозиво, а я з подругою морозива не любили, тому  вирішили прогулятись до Дніпра,  на пішохідний  міст …

 Дніпро  того  вечора   був  таким  красивим  і  тихим,  а осінне сонце дарувало ще таке лагідне тепло, що не хотілось звідси йти додому.  За  якийсь  час   моя  подруга,   згадавши  про  назначене    побачення, залишила  мене   одну.  Я ж  спустилась   вниз  на  набережну   і  завмерла,  спостерігаючи, як  місцеві  рибалки  спіймали величезного  ляща, та  так  тим  захопилася, що  й  не  помітила,  як  поруч  мене  зупинився  молодий  хлопець.  « Вы  кого –то  ждете?», –  запитав   російською.  Я була  без  комплексів   і  сміливо  відповіла « Да  нет!»…  Після цього він запропонував прогулятись разом по набережній і ми пішли, як давні знайомі, ділячись якимись враженнями, задаючи питання, але все тею ж  російською. Чую  за  вимовою, що  поряд  зі  мною  український  парубок   та й  кажу  йому : «Може  ми  продовжимо по-людськи  говорити ?»  “Згідний”, сказав  у  відповідь  мій  новий  знайомий. Як виявилось родом  він був з Київщини і звали  його – Володя.

Того вечора ми ще довго гуляли вулицями  Києва (Володимир уже два роки,  як навчався в річковому технікумі і добре знав місто),  проїхались фонікулером, побували на Володимирській гірці біля пам’ятника святому Володимиру, пройшли пів Подолу. В кінці вечора Володя запропонував зустрітись ще раз.  Я дала згоду.  На слідуючий вихідний пішла на побачення і, ось так,  мандруємо  разом  вже   52  роки.

Володимир:

   «  Я родом  з Білоцерківського  району на  Київщині. Закінчив   у столиці  технікум, отримавши  спеціальність судового  електромеханіка. Скільки  себе  пам’ятаю, дуже  любив  слухати  українських  пісень.  Під  час  мого  навчання  в  Києві,  жодне  свято  в гуртожитку не  обходилось  без  народних  пісень. Ця  пристрасна  любов  до  народної  пісні, як я потім узнав, привернула увагу збоку  певних   структур, за  нашою  групою навіть  було   встановлено  спостереження. Влада боялась так званного “націоналізму”. Вже  в  ті  часи   серед  студентів  ходили  чутки, що  в Київському  державному  університеті   ім.Т.Шевченка збирається  проукраїнськи  налаштована  молодь, а  серед  неї звучали  такі   імена   як  В’ячеслав  Чорновіл,   Левко  Лук’яненко, Степан Хмара та інші. Вважалося, що  з  ними  спілкуватися було  небезпечно. Я  тоді   вперше  почув про український націоналізм, як про щось вороже і негативне, тільки не міг зрозуміти, що поганого в

тому, що ти  просто любиш  землю, де народився,  рідну мову, українські пісні.  Тому  і  дотепер,  коли  мене  запитують, як   вдалося  зберегти  в  собі   український  дух, відповідаю: я нічого не зберігав, я просто народився українцем, ніколи не  переставав  ним бути і живу з цим все життя.   

Врешті, по  закінченні   технікуму,  я  з двома однокурсниками вирішив  залишити  столицю  і  знайти  для  себе  місце  за  її  межами.  Таким  чином,  ми  з хлопцями  майнули  до  Запоріжжя. Враховуючи   мою   спеціальність мене   скоро  призвали  на  службу  до лав  військово – морського   флоту   у  м. Севастополь. Потім  був  направлений  на   навчання  до  Києва, а  звідти  через півроку  вже  на  службу   до  Таллінна. Це якраз   були 1969 – 1972 роки»

Лідія:

 « А  я в цей час закінчила технікум і в тому ж році поступила до Київського інституту легкої промисловості. Заодно  чекала   Володю зі служби. Тоді не було інтернету, ми активно листувалися. Час промайнув швидко, в листопаді 1972 року він демобілізувався, а вже   3 лютого 1973  року  ми  нарешті  одружились. Поїхали жити до м.Запоріжжя, звідки Володимир призивався до флоту. Там ми прожили шість  років.  За цей час у нас народилась донька Оленка, Володя в 26 років отримав двокімнатну квартиру, тому що працював на знаменитому Дніпрогесі і там всім давали житло. Не дивлячись на все це  Володимир  майже  кожного  дня  згадував  Таллінн, його  історичні   місця, особливу  атмосферу, друзів по службі.

Місто Запоріжжя  – красиве, зелене місто, з Хортицею і Дніпром, але індустріальне. Зі страшною екологією, з димами всіх кольорів веселки. І незабаром почались проблеми  зі  здоров’ям.

У доньки, що  тільки  народилась, було  виявлено    страшенну    алергію, у Володимира розпочався фурункульоз, який закінчувався безліччю операцій.  Бесіда  з  лікарем  щоразу  завершувалась доброю   порадою  –  міняти  місце  проживання. Саме  такі  обставини   і змусили  нас  думати  про переїзд в  інше   місце. . . 

На той час я закінчувала  інститут, в мене були невеликі канікули.  Ми  вирішили поїхали на  екскурсію до Ленінграду, а звідти  заїхати і до Таллінна, де можна  було  накупити балтійських подарунків, і, накінець познайомитись з містом, про яке я так багато чула від Володимира. Користуючись  нагодою, згадуючи  свої  роки  служби в Таллінні,  Володя  вирішив навідатися  до  своєї  бувшої  військової частини, де поділився думками з приводу  можливого переїзду  до  Таллінна. На  диво, його  радо  зустріли тут  і запевнили, що  в разі  необхідності  заключать з ним  контракт!

Так скоро і сталося. При першій нагоді його визвали до війскомату і  Володимир  Лейбюк  потрапив  на  надстрокову  службу   в  Таллінн, де прослужив за  контрактом вісім  років.

От так буває в житті: люди планують одне, а воно вносить свої коррективи. Як я часто кажу: “Ми їхали на 5 років, а залишились на все життя”. І ніколи про це не пожаліли…

Ми вірішили свої проблеми зі здоров’ям – зміна  клімату   буквально  за  декілька  місяців  позначилася  позитивно  на  здоров’ї  і самого   Володимира  і  нашої  доньки,  ми  забули  про  фурункульоз  і алергію. А естонський  морський, вологий  клімат, природа з  безкінечними  лісами, річками  і  озерами,  естонська  ментальність  і  культура  – все це стало  нам  комфортним і близьким. Тут у нас народився син.

Володимир:

В 1986  році закінчилась  служба  за  контрактом  і я  перейшов  працювати на завод.  Якось   влітку  1987  року   до  нас  у  гості  завітала  сестра з України, а  в  Таллінні   в  цей  час   проходило  Всеестонське   пісенне  свято. Ми повели гостей показати цей захід, та й самим хотілося подивитися.

    Пам’ятаю, як ми  довго  стояли  на  перехресті   біля  готелю  Віру  і були вражені  безкінечною ходою  учасників фестивалю  в різних  національних  костюмах, подумки  повертаючись  в Україну   і  питаючи себе, чому  в  маленькій  Естонії   вміють влаштовувати такі  грандіозні   народні  свята, шанувати свою культуру? Чому  ж ми  українці   не  здатні  робити  в  себе  щось  подібне?

В  самій  державі   Естонії в цей  час панував   неймовірний  дух  свободи,  почав  активно  діяти  Народний  фронт,  формувались  суспільні  об’єднання. Всі  ці  обставини  розбудили  і в нас  відчуття національної гідності, що  ми  не  просто радянський  народ, а   належимо  до   якоїсь  конкретної  нації, що   ми  маємо  згуртуватись, аби   бути   разом. 

    Про  зародження Українського  Земляцтва Естонії.

 Згадує  Лідія  Лейбюк:

 «Восени 1988  року   в газеті  «Молодежь  Эстонии»  ми  прочитали  звернення  дитячого  лікаря  Юрія  Сєрова    від  імені  групи  активістів    про  намір   утворити  свою  українську  громаду. Ця  група складалась з 16 чоловік, куди  входили  і  нині   відомі,   люди : Анатолій  Лютюк , Ольга  Горянська,  Ольга Політухіна   та   інші. 

 Вже  в  той  час  почало  діяти  об’єднання   Форум  народів  Естонії  і   ініціативна  група  українців  також  ввійшла до  нього .

Отож в оголошений   ініціативною групою  день,   в листопаді  1988  року  ми  прийшли  на  збори   до  Культурного  центру  “Сакала”. Саме  ці  збори  і  поклали   початок   відліку  історії   сучасної  української  громади.

Коли ми прийшли на ті збори, то перші кого там побачили -були Анатолій Лютюк і Ольга Політухіна. Вони заносили в список всіх прибулих на збори. Великий зал центру “Сакала” був переповнений, зібралось десь біля  400  людей. В президії  сиділи представники  ініціативної групи. Було багато виступаючих, які висловлювали свої думки, давали пропозиції. На тих зборах  прийняли рішення створити українську організацію, яку назвали Українське Земляцтво в Естонії.  Стало  питання  про  обрання  лідера  громади. Анатолій Лютюк  запропонував   кандидатуру   Борислава  Кулика,  як  досить  освічену  людину, що  володіє  мовами , педагога  за  освітою, на що збори  погодилась. В кінці заходу всі присутні співали разом “Реве та стогне Дніпр широкий” та “Заповіт” Т.Шевченка.  Ольга  Горянська натхненно прочитала  вірша на українській мові.

 Так  закрутилось наше суспільне  та українське культурне життя. Спочатку  громада   збиралась   буквально  кожного  тижня. Влаштовували  тематичні  вечори, святкували традиційні народні та релігійні свята.  На одне із Великодних свят влаштували в Будинку туриста виставку предметів побуту та писанок із сімейних запасників. Виставка пройшла з великим успіхом, було багато бажаючих познайомитись з українським життям.

Ми з Володимиром в той час   брали  активну участь в житті Земляцтва, були членами правління, разом з іншими активістами організовували і проводили вечори знакових дат відомих українських діячів – Т.Шевченка, Л.Українки, І.Франка.  Почали відроджувати спільне святкування Великодня та Різдвяних свят – з кутею, вертепом та колядками. Часто на цих зустрічах згадували, та інколи по-новому розучували народні пісні. Тут ми вивчили гімн Українського Земляцтва, слова до якого написала та поклала на музику наша поетеса Мирослава Василівна Бучко-Юрісаар.

Ще в 1988 році я  вперше почула та вивчила пісні «Ще  не  вмерла  України ні  слава  ні  воля»,  та «Ой,  у  лузі  червона  калина”. На територіі східної та центральної України вони були заборонені. В цьому ж році ми почали  створювати свій  хор.

Володимир:

   Одним з  важливих    досягнень  Земляцтва    на  початку   його  існування    став   випуск   газети  «Струни», перший  номер  якої  вийшов  у  жовтні  1989 року.  До  редакційної  групи  газети  входили  Ніна  Охріменко, Лариса  Щур, Степан  Турчин, Микола  Терехов. І  хоча   випуски   газети  викликали  ряд  технічних  і  фінансових  проблем,  проте   саме   це  періодичне  видання   відіграло  важливу  роль  в  консолідації  української  спільноти  Естонії. Своєрідну  естафету  від   «Струн»  перейняла  радіопередача  на  естонському   радіо   українською  мовою  «Червона   калина», що   вийшла  вперше  в  ефір  у  листопаді  1990  року.  Творчий   колектив   радіопередачі   складався  з  Ніни  Охріменко, Лариси  Щур, Степана  Турчина, Любомира  Малинки  і  Лілі  Чикальської.

Ніна  Охріменко, що відвідувала  часто   зібрання   громади,    приносила  нам  роздруковані  тексти  пісень,  колядок, вертепів.   Серед  найвизначніших  подій  того  нашого  суспільного  і  культурного  життя  хотілося б згадати  окремо  про  дві  з них

Перший  міжнародний   фестиваль  «Червона  рута» .                                                                                 

Літом   1989  року Борислав Кулик, на той час голова Земляцтва,   повідомив нам, що у  Чернівцях  буде  проводитись  Перший  фестиваль «Червона  рута»  і  наша  громада   має  можливість    направити  для  участі  у  фестивалі  свій  колектив. Нічого  собі!  А кого  ж  ми  направимо ? Колективу  стабільного  ще  немає.  Вокальний  ансамбль тільки  на  стадії створення, до  того ж   його  керівник   Рая  Демчук   поїхала  якраз  в  цей  час   на  відпочинок.

Всю  надію  громада  поклала  на   музиканта  Світлану  Колеснік.

 На той час член Земляцтва Світлана  Колеснік, маючи вищу музикальну освіту, пробувала створити хор. Їй  було доручено  було  створити гурт для  участі  у  фестивалі  «Червона  рута»  і   підготувати  відповідно  декілька  музичних  творів. Цей колектив назвали  «Відлуння».

  Це  був  справді   відважний   крок  з  нашого  боку!  Десь  за  місяць ми, з  горем  пополам,  вивчили   декілька  пісень,  з  якими  і  мали  представляти естонську  українську  діаспору  на   фестивалі.   Серед   посланців  на  першу «Червону  руту»  були   Володимир  та  Лідія  Лейбюки, Світлана  Колєснік, Ігор  Свирида,  Ігор  Єрмаков,  Ніна  Охріменко,  Надя Чернушич,  Наталка Хмара,  Степан Турчин,

Лариса Щур, Віка Бондар. Такий  собі  молодіжний   колектив.

   І  от  прямуємо   через Львів  на  Чернівці,  де  має  відбутися «Червона  рута».

 Прибувши  до  Львова,  ми  побачили,  як  на  центральній  площі  Львова  зібралося  багато народу. Підійшли   ближче  до  нього, стоїмо,  слухаємо, як  люди  висувають   вимоги  до  влади  про  відкриття  пам’ятника  Т. Шевченку   і  таке  інше. Навколо   клумби  розтикані   ще   радянські  пропори.

До  нас  підійшов   чоловік   і  спитав  хто  ми, звідки.  Ми  відповіли, що  з  Естонії.   Він  здивувався: “Як  з Естонії  і  українську  знаєте, а  прапор  ваш   у  вас  з  собою є ?”  Попередньо   скажу, що  прямуючи  на  фестиваль,  наш Степан  Турчин взяв  з Естонії  з  собою   синьо – чорно – білий прапор, що в той  час майорів вже  на  башті  Довгий Герман. « Є  прапор, – відповідаємо,   але  без  древка »!   Тоді  дядько  рішуче   витягнув   з  землі  червоного  прапора, стягнув  з нього  полотнище  і  приніс  нам  древко.Так  над  головами  нашої  групи  замайорів    синьо-чорно-білий  прапор.

  Акція  завершилась, а  член  нашої  делегації  Ігор  Свирида,  що  був  родом  зі  Стрия ,  запропонував  разом   проїхати  до Чернівців   через  його  рідне  місто, заодно  зі  Стриєм  познайомитись.

Приїхали  електричкою  до  Стрия,  тримаючи   в  руках  прапор, ідемо   містом. Коли  назустріч   –  капітан  і  сержант  міліції. «Стійте! Хто ви, звідки   приїхали,  хто  у  вас   тут  керівник,  пройдіть  з нами до   відділка!» Було враження, що про нас їх попередили.

 Щоб  керівника  Світлану  Колесник  не  підставляти, наші  мужчини  пішли  вперед, а  дівчата  позаду. Біля  нас  уже  зібралась  група  місцевих  хлопців,  пропонуючи  допомогу   у  звільненні  від  міліції.  Проте   від  такої  провокативної  допомоги  ми  відмовились та самі сміливо пішли до  відділку.  Ми не розуміли, за що нас затримують. Але у відділку побачили, що все серйозніше, ніж ми вважали, до нас віднеслись, як до якихось заговорщиків, навіть послали за замполітом. Поки його чекали майже годину, наші дівчата   відчули, що  потрібно  самим   щось  робити і   пустили  в  діло   жіночі    хитрощі,  вмовляючи   майора, аби  всю  групу  врешті   відпустили.  Замполіт  так  і не з’явився, майор не знав, що з нами робити. Тож   допитавши  ще раз, куди  і за чим  ми їдемо – нас  відпустили. Проте пообіцяли сповістити на роботу (до цих пір не знаємо за що). Але це було ще не все. Після гостини у батьків Ігоря Свириди, в дві  години  ночі, огородами  підходимо  до залізничного  вокзалу.  А там міліція, чоловік  з 20  вже вистроїлась  ланцюжком  і  чекають на  нас.  Тож  у  тісному  кільці  міліціонерів ми  підходили  до  вагона  потяга.  Мабуть вони боялись,  аби  жодна  душа  не  змогла  поспілкуватись з  цими  «іноземцями».

Вранці потяг прибув до Чернівців, кругом з вагонів лунали пісні. Приїхали такі ж, як ми колективи. Перший  концерт фестивалю  за  участю   самодіяльних  колективів   відбувався   в залі  обласної  філармонії. Вийшли і   ми  на  сцену з  естонським прапором, під оплески зали – закордонні ж українці приїхали. Заспівали, як могли  «Кізочку»   –  українською,  а Kaera Jaan – естонською . Володя Лейбюк  –   на  бубоні, Ігор  Єрмаков  акомпонував  на баяні. Отримали гучні аплодисменти. Не розуміємо за що, бо ж м’яко кажучи співали слабенько. Але коли проспівали гімн українського Земляцтва зі словами “Нас кинула доля далеко від рідної неньки землі”,  зал  обласної  філармонії   буквально  заревів , підтримуючи  нас,  аплодував  стоячи. Слова, особливо на той, ще радянський час, були дуже актуальні для всіх : і  закордонних   і  місцевих українців.

Наступного  дня    було  офіційне  відкриття  «Червоної  рути»  на  міському стадіоні.  Ми з готелю  йдемо  групою  пішки  до  стадіону   з естонським  прапором в  руках.  Підходять люди,  питають, що  за  прапор несемо. Пояснюємо і чий  прапор, і  що  означають його  кольори.  Міліція  теж   дивиться   на  нас  і  не  знає, як  реагувати на  людей  з якимсь  невідомим   нікому прапором. При вході на трибуну нас не хотіли пропускати  працівники стадіону та дружинники. Але ми змогли переконати, що це прапор  народний, естонський і ми представляємо тут цю країну.

 З труднощами   потрапили   таки  на трибуну, проте  нас заздалегідь  розсадили  поміж  дружинниками  і весь час просили прибрати естонський  прапор, бо  начеб – то  він  міг  когось  поранити.   

 Перед  нами  сиділа  молода жінка, як потім  виявилось  актриса  Лідія  Данильчук, що  в  той  час   представляла   одеську  організацію  українців. Сидячи  на  трибуні   вона  тримала  в  руках  зшиті  разом    дві   шальки   жовтого і  синього  кольору.  Раптом,  в  якийсь   момент, вона   підняла   над  головою  цей  імпровізований  український  прапор! Що  тут  почалось!  Охорона  прямо по наших головах   налетіла  на жінку,  вириваючи  двокольорову шальку, ми  ж кинулись  її  охороняти.    Глядачі  з  трибун  , побачивши  таке,    почали    голосно  кричати:  «Ганьба , ганьба!»   Фестиваль  змушений   був  на деякий  час  навіть  зупинитися…

По закінченню  фестивального  концерту  , на виході з трибун , на нас вже чекала міліція . Люди, які виходили разом з нами, стали  кільцем, аби захистити і нас і   Лідію  від  свавілля  міліції.

Так, в  оточенні  глядачів  , ми  нарешті  вийшли зі стадіону   та попрямували   до готелю.  В  той  момент , були  настільки   заповнені   духом  події, що  навіть  не  думали  про  те , що  ризикуємо  своєю  свободою.  Міліції  нічого не  вартувало  в той  час  заарештувати   нашу  сміливу   групу . Але –  минулося!

Фестиваль  завершився,   ми  були  його  учасниками, ми  побачили  виступи  відомих українських  зірок  і  це  було   найважливішим !

Наступного дня  наша  група  вирушила   потягом  до  Естонії.

На  все  життя  залишились  спогади  про  цю  незабутню  поїздку  !

Ми  вперше  в  історії  наших  міждержавних  і  міжкультурних  відносин  представили  в  Україні   естонський  державний  прапор  і  естонську  народну  пісню  , саме  тут  в  ми  відчули   особливу   єдність  між  собою ! 

Другий  фестиваль  «Червона  рута»  відбувся   1991 року  в м.Запоріжжі  і  там  Естонію  представив  наш  вокальний   ансамбль «Відлуння» . Але  це  вже  був  кардинально  інший  час  і  інша історія.                           

                         Буремні    дев’яності… 

        Лідія  Лейбюк :

 « Вже  за  два  роки  після  нашої  поїздки  на  Перший  фестиваль  «Червона рута»,   багато що почало змінилось  в  настроях  громади.  Активність  потихеньку  спадала, ентузіазм проходив, меньше людей стало приходити до Земляцтва. Щось  потрібно  було  з  тим  робити. 

В листопаді 1990 року підходив час для проведення чергових звітно-виборних зборів Українського Земляцтва. Ніна  Охріменко   в  одній  з  радіопередач  дала  оголошення  про цей захід.  І народ,  як не  дивно, активно  відгукнувся на цю об’яву. В ті буремні роки, коли в країні все рушилось, наступили часи тотального дефіциту, люди втрачали роботу, не знали до кого звернутись про допомогу.  Можливо українці, які в великій кількості проживали в Естонії , відчували  особливу   потребу  в  підтримці   громади.   На ті збори  прийшла  маса  народу – і члени Земляцтва і рядові українці  .  Після  звіту  голови Борислава  Кулика про роботу Земляцтва, почали  звучати   нескінчені  звинувачення  на  адресу  керівництва    в  бездіяльності, заполітизованості і таке інше. Постало  питання  про  вибори  нового  складу  Правління  і  його  керівника.  Про  старе  керівництво  ніхто  слухати  не  захотів . Хтось з громади запропонував на голову Земляцтва кандидатуру Володимира  Лейбюка,  який якраз  вів  ці пам’ятні збори.

Громада підтримала  його  кандидатуру і восени 1990 року   Володимир   очолив   Українське  Земляцтво.

Володмир  Лейбюк :

«  Перше,  що  я  зробив  на  посаді  Голови  правління  –  замовив  для  Земляцтва  печатку з  естонською ластівкою та українським  тризубом,  хоча  в  самій  Україні   цей  символ  ще  був   під  забороною.

Ескіз  печатки  виготовила художниця українського  походження  Ірина Ілло. 

З початку нового 1991 року Українське Земляцтво почало збиратись в центрі “Сакала”, в Клубі народів Естонії.  Там разом громадою весело відсвяткували   Різдво і почали  підготовку  до  відзначення  120 – річчя  від  дня  народження  Лесі  Українки.    Саме  в  той  час  Українське   Земляцтво  отримало  запрошення   від  держави  взяти  участь у  проведенні   естоно –  американського  фестивалю   дружби    під  назвою  « Співочі   мости»  (LAULUSILLAD).  На  цьому   фестивалі    Естонія,  як  держава,  мала  представити   всі   національні  меншини, що  на  той  час   проживали   на її  території .                            

       Фестиваль  LAULUSILLAD   1991 року.
“Співочі мости”  був міжнародним хоровим  фестивалем  пісень “Схід-Захід”, який проходив у Таллінні з 4 по 7 липня 1991 року.  Маштабний  міжнародний  захід   був натхненний, з одного боку, ідеєю Густава Ернесакса про фестиваль пісні між СРСР та США, а з іншого боку – ключовими подіями в Європі, особливо в СРСР та країнах Балтії.

Songbridges  ознаменував остаточний знос Залізної завіси під час холодної війни, водночас став проявом підтримки демократичних сил СРСР та національного пробудження та прагнень свободи поневолених. На пісенному фестивалі хористи з Європи та США зібралися, щоб виконати пісні різних країн. Була також конференція з видатними політиками, економістами та діячами культури (Едуардом Шеварднадзе, Олексієм II, Збігневим Бжезінським та ін.) та багато концертів.

Оргкомітет фестивалю запропонував національно-культурним організаціям   відкрити  свої  Центри  культури, для  котрих  були  виділені  приміщення. Нашому Земляцтві надали тодішній Будинок профспілок. Для  участі  у  фестивалі  потрібно 

було з України  запросити  економістів,  державних  та художніх діячів, музикальні  колективи. Цим  довелось  зайнятись  новому   керівнику  Земляцтва. 

Я вирушив  до Києва на  пораду  до  новопризначеного  міністра  Культури  України   пана Юрія  Олененка, проте  нікого крім  циркових  артистів  той  не  зміг  запропонувати   естонському   посланцю. Самостійно,  через  різні  канали   вдалось  запросити  з України   віце прем’єр  – міністра Миколу Жулинського, представників Київради, багато   цікавих  колективів із Києва, Львівської області, творчих  особистостей, таких  як заслужена художниця України Віра Кулеба-Баринова,  вишивальниця та колекціонер рушників зі Львова Марія Бевза,  лірник та кобзар з Києва, хор та троїсті  музики з м.Турка.

Місцеві українські активісти   теж  добре попрацювали.   Нам вдалось  провести також семінар, ряд лекцій, зустрічей з українськими  та естонськими економістами, політиками та іншими цікавими людьми. Український центр відвідало багато гостей. Його роботу  було  визнано однією з кращих на фестивалі.

А в цей час на вулицях Старого міста звучали українські пісні, виступали творчі колективи, грали троїсти музики, а лірник та кобзар співали на  Ратушній площі.

На другий день  від   центру міста і  до  Співочого  поля  місцеві українці  та  їх  гості  вирушили   разом з іншими учасниками фестивалю  пішою  ходою. Разом  з  ними ,  під акомпанемент  з відомих  українських  мелодій   музичні  колективи  з України  також  мандрували  містом   привертаючи до себе увагу   місцевих жителів

Того  ж  вечора  вони  стали   учасниками   грандіозної  концертої  програми  фестивалю  «Пісенні  мости».

 Оскільки фестиваль відбувався на початку липня, то художні колективи  зі Львівщини запропонували нам провести українське свято Івана Купала. Я домовився з міською управою – і на березі моря біля пам’ятника  Русалки  розгорнулося   справжнє народне гуляння!

  Палало  багаття  , а  до  людей   прямо з  моря   виходив   справжній  Водяний   (артист з Львівщини, м.Турки),  

 Місцеві  жителі  , відпочивальники   навколо  багаття  водили хоровода    та  стрибали  на  щастя   через  нього  . Вперше  в  історії  наш  багатонаціональний Таллінн  спостерігав   за  тим , як  святкують Івана  Купала  за українською  традицією  .   Мабуть з того  яасу  нічого  подібного  на  цьому  місці   не  відбувалось !

Фестиваль “Пісенні мости” став  для  Естонії  грандіозною  культурною  подією. Місцеві газети  багато  писали про нього. Телебачення, радіо  також не  залишило цю  подію    осторонь .З тої  пори  пройшло  29 літ, але  кожного разу, коли  в столиці  Естонії  відбуваються   чергове  пісенне   свято,  я  з родиною  з  теплотою в серці згадуємо  той  незабутній   фестиваль  1991  року  до  організації  якого  ми  мали  пряме  відношення.

         Лідія  Лейбюк:

В період з листопада 1990 по 1994 рік  Володимир Лейбюк  очолював  Українске  земляцтво.  . В громаді, крім вище сказаного, проводились різні культурно-просвітницькі заходи.

Було наприклад, запроваджено традицію святкування Великодня на природі  з  виїздом до таких   селищ, як   Вітна, Віхула, Кейла – Йоа.

Вся громада, як одна сім’я,  сідали за святкові столи, їли крашанки, шинку, все, що привезли з собою, а потім співали пісні, танцювали. Різдвяні свята також проводили разом.  Це дуже зближувало людей.

Мені  так  хотілось  відтворити  традицію  вечорниць, як  я  чула  про  них  від  свого  батька . Його сім’я жила на хуторі і жінки та дівчата з хлопцями приходили вечорами з села до його мами. Ділилися новинами з повсякденного життя, разом вишивали рушники та сорочки, співали пісень.

Тож  щось подібне  мені  хотілось  запровадити в Земляцтві. Ми почали щотижня проводити імпровізовані вечорниці, на яких можна було обговорювати різні проблеми, поділитись спогадами, розучувати пісні, випити разом чаю, до якого кожна господиня приносила якусь свою випічку.

 З часом вечорниці стали проводити тільки по великих святах.

 Їх господинею стала Світлана Березіна.

Ми неодноразово запрошували з України відомих діячів мистецтв, оперних співаків, відомих художників з виставками їх робіт, пропагуючи тим самим українську культуру серед місцевого населенням.

 Не забували і про підростаюче покоління. В Земляцтві запрацювала недільна школа, де діти засвоювали ази української мови, поезії, історії. З часом був створений цілий український клас в одній  зі  шкіл Таллінна.

Діти нашої недільної школи два рази побували в Україні: один раз їздили до Львова на святкування Великодня, другий раз побували в Карпатах в пластунському таборі, де з місцевими школярами разом провели канікули, спали в палатках, готували собі їжу. Мабуть ці подорожі запам’яталися їм на все життя.

Українське Земляцтво в Естонії за  своїм Статутом не могло проводити політичні заходи. Але члени Земляцтва брали  участь в заходах Народного руху, які проводив Анатолій Лютюк, а також щороку відзначали день пам’яті жертв Чорнобильської  аварії.

    Володимир Лейбюк.

В травні 1992 року мені  стало  відомо , що до Естонії  готується візит тодішнього президента України  Леоніда Кравчука. Дуже захотілось з ним зустрітись, адже на той час в Естонії ще не було українського Посольства. До  мене  звертались  земляки  з  питаннями, які  я  , на жаль  , не  міг  вирішити , без  участі  держави. З цим і поїхав до Києва. Дотепер не розумію, як мені вдалося потрапити до протокольної служби Адміністрації Президента, але дійсно це вдалось   і  навіть стало  можливим   домовитися про зустріч з Л.Кравчуком , план її проведення внесли до протоколу візиту. З естонської сторони зустріч готувала член правління Земляцтва Людмила Лаанемяе.

Під час візиту до  Естонії  Президента України Леоніда Кравчука, була  організована його  зустріч з діаспорою. Там були розглянуті важливі питання про пенсії, візові питання, навчання в Україні.

 В 1991- 92 роках в Земляцтво зверталося багато наших людей з питаннями про отримання громадянства України  та  працевлаштування  в Україні.  Від імені Земляцтва ми написали листи в усі обласні державні адміністрації з  цього  приводу . Приблизно половина областей відповіло, що їм потрібні в, основному, доярки та трактористи в колгоспи, але переїжджати  та влаштовуватись  люди   мають   за свої кошти.

 За  нашим  клопотанням  та  при  підтримці  естонської  держави,  в жовтні 1993 року запрацювало нарешті   Українське Посольство в Естоніїї  і   багато з тих питань лягло на його плечі.

Хочу похвалитись , що і я доклав трохи своєї праці до відкриття Посольства. Незадовго до цього, на своїх плечах, замість сала, привіз в рюкзаку друкарську машинку з українським шрифтом  і коли перший Посол в Естонії Юрій Олененко готував промову  про вручення вірчої грамоти, її  вдалося  надрукувати  на  привезеній  мною  друкарській  машинці .  Естонською промову  переклав член Правління Земляцтва Едуард Іванович Черевашко.

Окремо хотів би зазначити ще  про одну важливу  подію в житті нашого Земляцтва.

 В 1993 році  вся свідома світова громадськість, мабуть вперше відкрито, відзначала 60-річчя Голодомору 1932-1933 років в Україні. Для проведення таких заходів в Земляцтві ми запросили з Києва голову Ассоціації “Голодомор” Дмитра Каленика, який привіз з собою багато матеріалів про ті сумні події. Пройшов вечір спогадів постраждалих, була організована виставка фотографій та документів, які демонстрували маштаб трагедії. В місцевій естонській пресі були розміщені статі Лідії Лейбюк про факти голодомору, адже вона народилася в місцевосці, яка була центром розгулу цього лиха, з дитинства чула про нього від батьків, які були живими свідками геноциду, та ще й  при цьому втратили своїх рідніх. До речі, мій дід також помер з голоду в 1933 році. Для багатьох українців  Естоніії ця подія стала відкритям про страшне минуле нашого народу, відтворювала картини страждань невинних жертв, які прийшли з глибин пам’яті. Деякі земляки вперше повірили, що це було насправді. Відзначаючи цю сумну дату я, як голова Земляцтва разом з єкс- міністром в справах нацменшин, а заодно членом правління нашої організації Едуардом Черевашко звернулися до Естонського парламенту  про  визнання  подій  1932-1933 років в Україні геноцидом. Незабаром Парламент Естонії таке рішення прийняв.

Ось так коротко про те, як ми робили свій внесок в історію формування     української громади в Естонії   наприкінці  80-х  – початку 90-х років. І, звичайно, я один не міг  би всього цього зробити, якби не активісти Українського земляцтва. Зокрема це Лідія Лейбюк, Ніна Охріменко, Ольга Горянська, Ольга Політухіна, Людмила Ланемяе, молоде подружжя  Чекальських- Ліля та  Богдан, подружжя Королюків -Надія та Богдан, Рая Демчук, Надя Чернушич, Світлана Березіна, Мирослава Бучко-Юрисар, Влада Ліра,Таня Круусвал,Тереза Бадзьо, Степан Турчин, вчителі недільної школи Анна Мисак, Тамара Білецька, Світлана Абаїмова. художники Євген Гетьманцев,  Олена Запорожець, Саша Маймік та багато інших. А також ансамблі “Відлуння” та “Журба”

Душа   народу  в   його  піснях.

     Фольклорний ансамбль  «Журба»             

  Володимир  Лейбюк:

 Ще   в  березні  1992  року, коли я був головою Земляцтва,   до мене звернулась  Надя Чернушич з ідеєю  організувати    фольклорний   колектив,  який  би  міг   співати  не  тільки  під  час  наших  земляцьких свят, а  й демонструвати   пісенну    народну  творчість  жителям Естонії. ЇЇ підтримали Олена Михайлова та Ліда Лейбюк.  Я пообіцяв допомогти в цій  справі,  дівчата почали організовувати групу, складати репертуар і  вже  1  листопада 1992 року сформований колектив виступив на звітно-виборчих зборах зі своєю невеликою програмою.

 Згодом, шляхом   жеребкування поміж 10 назв було вибрано назву фольклорний ансамбль «Журба». Часто нас запитували, чому така назва? Та мабуть тому, що в ті часи ми найбільш відчутно журилися за своєю батьківщиною, та й в нашому репертуарі є біля 80% журливих народних пісень. Але й веселих можемо утнути, за що нас інколи називають “весела “Журба”.

Після того, як я пішов з головування, всерівно залишився в українському просторі. Був заступником голови Ольги Горянської, членом правління Земляцтва. Але з’явилося більше вільного часу, став більше допомагати ансамблю в організації концертів, влаштовував виступи, організовував поїздки на фестивалі. Жінки жартома називали мене “менеджером”. З часом став керівником ансамблю “Журба”.

 За роки діяльності ансамбль був учасником багатьох міжнародних фестивалів та культурних заходів, часто виступає перед своїми земляками, та жителями Естонії.

Згадуються  особливо   виступи  « Журби»  в  Київському  оперному  театрі , палаці  культури  «Україна»,  участь  у   фестивалях  « Берегиня»  в  м.Луцьк,  Бойківських  фестинах ( Львівщина) ,  фестиваль «Балтика»  в Таллінні , виступи  в  Союзі  українок   Скандінавії  в  м.Стокгольм. Всесвітніх фестивалях української діаспори, що відбувалися в Україні.

  Ансамбль  входить  до  складу  Естонської  фольклорної  ради. Ми  не  тільки    зберігаємо   українські  пісні   і  відтворюємо  їх  серед  своєї  громади ,  ми  намагаємось   донести  нашу  пісню  в  аудиторію  корінних  естонців,  переклавши  і  заспівавши  естонською  мовою   чимало  пісень.   Поряд  з тим, ми  намагаємося   вивчати  естонські  народні  пісні, що  підчас дуже  співзвучні   українським  за  тематикою  і  навіть  мелодикою. В цьому нам надав велику допомогу естонський фольклорист Ігорь Тинуріст. Ансамбль  «Журба»  записав   чимало  дисків  зі  своїми   піснями,  взяв  участь  у   відповідних    телепрограмах  на  естонському  телебаченні.    Ансамбль   є бажаним   гостем   на  всіх   масштабних  заходах  української  діаспори   на  території    як  в  Естонії  так  і  в   країнах  Балтії. 

Ми не стоїмо осторонь творчості українського поета Т.Шевченка, виконуємо багато його творів, покладених на музику. Мріяли проїхатись по шевченківських місцях. В травні 2013 року ми побували  в м. Каневі, де щороку проходять великі культорно- мистецькі заходи присвячені перезахороненю (22 травня 1861 року) укрнського Кобзаря Т.Г. Шевченка. Там ми  виступили в районному будинку культури та приняли участь в міжнародному фольклорному фестивалі,  який проходив на березі Дніпра. Відвідали могилу поета, взяли там  частку землі,  привезли її до Таллінна та поклали  до Меморіального каменя і дуба  Т.Шевченка. 

Ми є обов’язковими  учасниками Міжнародних фольклорних фестивалів «Балтика», програм  Днів  Старого міста (Таллінна),  фестивалів  «Північна  зірка».

P.S.

З початку заснування ансамблю минуло   багато  часу.  Наші  співачки подорослішали,  дехто,  нажаль,  вже  покинув   цей  світ,  проте  «Журба»  була  і  досі  залишається  одним  з  провідних  українських  творчих  співочих  колективів, хто   має  високий  художній  рівень  і  добре   зарекомендував  себе.

В 2019 році ансамбль спільно з українсько- естонським фолькгуртом ” Свята ватра” здійснили цікавий проект, в результаті  якого записали диск українських пісень.  А вже в січні 2020 році ми разом з ними записали телепередачу, та спільно виступили на річному концерті нашого ансамблю. Також планують і надалі з ними разом співпрацювати.

Попереду ще є багато  інших планів ,  проте  найбільшою  турботою   «Журбівців»  є   вік   його учасниць. Сьогодні, коли  до  Естонії  кожного  дня  прибувають  багато  українців –  ми  надіємось  залучити  нові   творчі  сили  до  нашого  колективу  і  будемо  раді  продовжити  своє  мистецьке  життя  з  таким  же   творчим   ентузіазмом.

“Берег любові” . Книга історії становлення АУОЕ

Написано перес.служба АУОЕ

Берег  любові …

                                          Вступ.

 Берег  любові…Саме  так  ми ,українці, хто нині  проживає  в Естонії  на  березі  фінської затоки , часто  називає  місце  свого   проживання.

 Тут,  кожний з нас знайшов  свій  дім і  свою  долю.

 Описувати життя   сучасної  української  діаспори  Естонії і просто  і , водночас  ,  складно . Просто, бо  всі  ми  тут  є  свідками  того, що  з  нами  і  країною  відбувалось , а  складно , бо  в  кожної  долі   і  події  є  свої  особливі  сторони, які  підчас не просто  описати .  Книгу, яку  ви ,  читачу,   тримаєте    в  руках , писали  ми разом з вами.   Тут   відсутня  , глибока  аналітика , але  є  в  ній енергія  наших  сердець. 

Отже , запрошуємо  вас поринути   разом   в  історію  становлення  і  розвитку   обєднання  українців  , що  отримала  назву  Асоціація  українських  організацій  Естонії  і  початком   якої  вважається  2000 – й  рік.

                 Сторінки  історії  української  громади  Естонії .

    Людина  , чи  родина ,  покидаючи   з  якоїсь  причини  свою  батьківську  землю  і  поселяючись  далеко  за  її  межами  , отримує  статус чужеземця , що  належить  до  якоїсь  групи   людей , об’єднаних  мовою,  культурою . Така  група  людей , зазвичай   іменується  діаспорою .

    Нас  українців  в Естонії  на  початок  2000 – х   було  біля  30  тисяч . Сьогодні, з  кожним  днем  ця   цифра  кардинально  змінюється  .

Історія відносин України і Естонії розпочалася у глибокій давнині, коли 1030 року київський князь Ярослав Мудрий заснував на місці древнього городища місто Юр’їв, яке пізніше стало називатися Дерпт, а згодом  – Тарту. 

Саме  з  Тартуським університетом пов’язані долі багатьох уродженців України  в Естонії  середини XІX  століття , бо це ,  головним чином , були студенти і викладачі Дерптського (тепер Тартуського) університету. Починаючи з 80- х років ХІХ ст. кількість студентів значно збільшується, у зв’язку з чим  виникає необхідність об’єднання відірваних від батьківщини молодих людей.

 Таким  чином,  перше українське товариство в Естонії  було засноване у листопаді 1898 року – це була нелегальна організація під назвою «Дерптська українська студентська Громада»   Ініціатором і першим керівником Громади був журналіст Федір Матушевський. . Організація виступала за національно-територіальну автономію України, право на україномовну освіту, літературу, пресу.

  При товаристві діяв драматичний гурток, жіночий хор, невелика бібліотека. Незважаючи на те, що Громада була не дуже великою, вона стала центром культурно-просвітницької діяльності українців у Тарту.  

  У  свій  час  студентський  гурт  відвідувала і  сама  Леся  Українка ,  коли гостила  у свого  брата . 20 лютого 1900 року (за старим стилем), повертаючись з Петербурга в Україну, Леся Українка відвідала місто Дерпт (Тарту), де в той час жив її брат, приват-доцент Дерптського університету Михайло Косач. Пробула вона там недовго, до 1 березня.  Звикла цінувати те відносно спокійний час, яке відпускала їй хвороба (кістковий туберкульоз приковував до ліжка на довгі місяці), вона і в гостях у брата не сиділа склавши руки – готувала реферат про Гейне, займалася коректурою своїх робіт, писала листи. 
І зараз в Науковій бібліотеці Тартусьуого  університету зберігається перше видання збірки віршів поетеси «Думи и мрії» ( «Думки і мрії»), отримане, вірогідно ,  за сприяння Михайла Косача. На згадку про відвідини Лесі Українки естонської землі на фасаді Тартуського будинку, де зупинялася велика поетеса, Посольство України в ЕР 25 лютого 2001 року відкрило меморіальну дошку. 

 За висновками   дослідників, найбільший  потік  українців  до  країн Балтії намітився  після Другої світової війни. Цей процес був зумовлений прибуттям значної кількості молодих робітників на всесоюзні будови господарського комплексу, плановим розподілом випускників вищих навчальних закладів на провідні промислові підприємства, в заклади соціальної сфери та наукові установи.

 Оскільки прибалтійські республіки у колишньому Радянському Союзі залишались осередком відносно більших демократичних свобод, сюди також приїздила українська творча інтелігенція. Нарешті, багатьом репресованим українцям після відбуття терміну покарання у в’язниці чи на засланні не дозволяли повернутися на Батьківщину, тому вони оселялися в інших місцевостях, у тому числі й в Естонії.

В останні десятиріччя українська громада країни поповнюється за рахунок трудових мігрантів.

Більшість  українців , що  проживає  за  межами  своєї  батьківщини   шукало і шукає  спілкування  серед  своєї  діаспори  і  це  абсолютно  природньо  . Естонія  – миролюбива  і  дружелюбна  держава , приймає  нас з  відкритим  серцем  і  намагається  на  державному  рівні  підтримувати  кожне  національно –культурне    обєднання .

У листопаді 1988 року українці організували в  Естонії  своє товариство . Воно  мало  назву «Українське  земляцтво»  і   стало ,  свого  роду ,  правонаступником Дерптської української студентської Громади (кінець ХІХ – початок ХХ ст. )  , що  підтримало рух за незалежність Естонії та України.

Ukraina Kassmaalaskond Eestis ( Українське   земляцтво Естонії  ) з кінця 80-х і до середини 90-х років було центром українського життя в Естонії. Головним завданням УЗЕ  було виокремлення українців із середовища російськомовного населення як окремої нації та їх гуртування для збереження своєї національної ідентичності.

Із заснуванням  УЗЕ  розпочався процес формування української діаспори Естонії.

 У 1991 році була зареєстрована Українська греко-католицька церква, з середини 90-х років почали створюватися  українські організації в естонських регіонах – Нарві, Сілламяе, Маарду, Йихві та інших містах.

Головний напрям діяльності товариств – культурно-просвітницький, а  метою їх діяльності було  і залишається   збереження національних традицій і мови серед місцевих українців  та   популяризація  української культури серед естонського суспільства.

              Асоціація  українських  організацій  Естонії .

  Успішне   функціювання  невеликих  Товариств, котрі  були  створені   вже  на  той  час  в  різних  містах  Естонії  не  могло  існувати  без  координуючої  організації ..

       Про те , як  відбувався   процес    створення   центру , що  об еднував  би   новостворені  регіональні  товариства  на  початку 2000  року   розповідає його  безпосередній   учасник ,  керівник   Товариства «Просвіта» пані  Оксана  Мамутова :

 «  Почну  з того , що в  1997  році  було  офіційно зареєстроване  товариство  «Просвіта», яке  очолила    спочатку  Ольга  Горянська.  Нажаль, тісних  стосунків  з  існуючим в  той  час  «Українским  земляцтвом»   наше  об’єднання  не  мало , проте  нам   надавала   активну  допомогу   Асоціація   нацменшин  Естонії « Ліра» на  чолі  з Лідією  Килварт.

 Десь  наприкінці  1999 року   ми  познайомились  Олегом  Мазуренко , який  очолював   Товариство  громадян України  .  Олег , у  розмові  зі  мною,  запропонував   нам  обєднатися  під  цією  назвою .  Ідея  про  створення   об’єднуючої  організації   сама  по  собі  була  цікавою   проте  ,  мені  особисто  не  сподобалась   структура  об’єднання  , оскільки   вона  обмежувала    доступ  до  неї земляків   – негромадян  України . В  той  самий   час  , я  познайомилась  з  паном  Владом  Резніченко , який  так  само  підтримував   ідею  об’єднання    громад  , проте   зміг  запропонувати  дещо  іншу    її назву  , а  саме  : Асоціація  українських  організацій  Естонії.

Актуальність  створення   такого  координаційного  ценру  була  на  той  час  досить велика ,  оскільки  як  в Таллінні  так  і  в  інших  містах  Естонії   почали  активно  діяти  новостворені  Товариства , зокрема : Талліннські   товариства  « Просвіта» , Українська  Торгово – промислова палата , хореографічний   ансамбль « Колор»,  спортивний  клуб «ГАЛС» , на   етапі   затвердження   було  земляцтво « Стожари»  в  м.Марду ,  розпочало активну  діяльність    українське   земляцтво «Водограй» в  м.Силламяє  .   Влад  Резніченко  запропонував   кімнату  для  проведення  зібрань  .  Це  було  невелике  , але  затишне  приміщення   за  адресою  Таллінн,  Коплі, 10 . Активісти  зробили  в  цій   кімнаті ремонт  і  назвали  її  просто – українська  хата. .  На  початку  лютого  2000  року   ми  запросили  до  хати  Повноважного  Посла  України  в Естонії Миколу  Макаревича  , голів  новостворених українських  Товариств  .  Так у  пристутності поважних  гостей , голів  Товариств , і членів  Громад   07 лютого  2000  року  було   підписано  Протокола   та  оголошено   Декларацію    про  наміри  створення  керуючої   організації , яка  б  мала  об’єднати   українські  Товариства  Естонії   під  назвою     Асоціація  українських   організацій  Естонії.   Керувати  Асоціацією  мав право  один  з  голів   Товариств , що  входять  до  неї, після обрання  його    членами  Правління. 

30  травня  2000 року    Асоціація  українських  організацій Естонії  отримала  офіційний  статус  і  першим  Головою  Правління , або  Президентом  АУОЕ  було  обрано  Оксану  Мамутову.

  Асоціація Українських Організацій Естонії  починаючи з  30 травня 2000  року   виконує  функції   координатора  роботи   Товариств, що на основі заяви  добровільно увійшли до її  складу .

   Поточною  роботою  Асоціації керує  Координаційна Рада   або Правління до  якого  входять  керівники  громад.  Саме  Правління  Асоціації , згідно  Статуту,  вирішує   питання  фінансування  і  звітності   перед  державою , внутрішні   і  зовнішні  зв’язки  обєднання , а  головне   –  зміст  і  напрямки  роботи   АУОЕ в Естонії  та  за  її  межами.

   АУОЕ  є по –суті  першим   монокультурним  обеднанням в Естонії завдяки  появі  якого  значно  зріс  авторитет украінської  діаспори в естонському  суспільстві  і  Кабінет Міністрів України вже за рік роботи, нагородив  об’єднання   Почесною Грамотою.

За 20 -літню історію АУОЕ іі Правління очолювали: Оксана Мамутова, Анатолій Воропай, Владислав Резніченко, Володимир Паламар.

  Починаючи з  2000 року   Асоціація  поступово   поповнювала  ряди  своїх  членів  і  на  01.01.2020 року до  її складу   входять :

  • Осередок української культури в Естонїї «Просвіта»  м.Таллінн (кер.Оксана Мамутова, Інна Караульщикова )

       *  Українське земляцтво «Водограй» м.Сілламяе (кер.Лариса Житник) – асоційований  член 

  • Союз української молоді Естонїї м.Таллінн ,Тарту ( кер.Володимир Паламар )
  • Українське земляцтво «Вітчизна» , м. Пярну (кер.Людмила Файницька)
  • Творче обеднання «Орфей» , м.Тапа (Кер.Любов Лаур)
  • Творче обеднання “Koit”, м.Тапа (Кер.Вячеслав Резніченко)
  • Хореографічний ансамбль «Колор», м.Таллінн (Кер.Ніна Гец)
  • Творча студія « Мрія»  м.Таллінн  ( кер.Ольга Горянська )
  • Українське земляцтво міста Пайде “Спогад” ( Кер.Віліна Ханге)
  • Музичний колектив « Світло  і  тіні»   (Кер.Микола Рибченко)
  • Українське Реєстрове козацтво Естонії м.Таллінн (Кер.Валерій Гринько)
  • Товариство “Червона  рута” , м.Тапа ( Кер.Тетяна  Чувпило)
  • Інструментальний ансамбль “Мелодія” , м.Палдіскі  ( Кер. Іван Щоголів)
  • Українське Товариство  та  суботня школа “Калина” м.Валга  (Кер. Руслана Довха)
  • Українська  недільна  школа “Надія”  АУОЕ  ( директор В.Паламар)

Солоспіви села Дніпровського

Написано перес.служба АУОЕ

Солоспіви села Дніпровського.
Нещодавно, за традицією своєї життєвої дороги я побувала на Чернігівщині в рідному селі Дніпровське , що з 1961 року носить назву річки , на якій стоїть з древніх часів.
Розкопки говорять, що поселення в цих місцях відомі ще за декілька століть до нашої ери. Тож історія села давня і глибока проте я вам розмалюю в ній лише коротеньку історію , пов’язану з моїм несподіваним знайомством з двома жительками нашого старовинного села .
Про те, що в наших краях жили завжди майстровиті і музично обдаровані люди я знала , співочими дарами мало кого здивуєш, коли говорити про Україну , вона вся звенить піснями. Колись і в моїй рідній хаті частенько звучали розкотисто народні пісні, які майстерно співала родина мого батька .
Але ж повернусь до розповіді про моє радісне знайомство з місцевими співачками.
Якось у травні 2019 року до Таллінна для участі в фестивалі культур прибув талановитий український колектив – Анса́мбль украї́нського аутенти́чного спі́ву «Бо́жичі» Мені випала нагода не тільки подивитись виступ колективу , а ще й поспілкуватись з його учасниками. Ілья Фетисов, керівник колективу почувши звідки я родом , зраділо вигукнув : « А ми знаємо про ваше село , ми разом якось в концерті виступали з неймовірно талановитою співачкою з вашого села. Її звати Оксана Денисівна Власенко Яка вона чудова людина! Ми були дуже раді з нею спілкуватись і познайомитись !» Оце так , люди з Києва знають наших співачок , а я я не знала, бо виїхала з села 50 років тому .
Тож , скориставшись нагодою, що я знову побуваю в рідному селі , запитала про Оксану Власенко у своєї двоюрідної сестри Ніни Новик , що теж має гарний голос і виступає з самодіяльністю на сцені села , а ще співає в місцевому церковному хорі.
Почувши імя Оксани Володимирівни Ніна неймовірно зраділа ! « Так це ж наша знаменитість ! Про Оксану Власенко знають не тільки в Україні. Ії запрошували на міжнародні фестивалі. Нещодавно вона стала учасницею міжнародного фольклорного фестивалю в Будапешті . Імя Оксани Володимірівни часто зявляється на сторінках місцевої і обласної преси, її спів записували працівники музеїв, журналісти …
Он, як ! Тож настала і моя черга розповісти людям, хто знає мене, українській громаді Естонії і світу про мою талановиту землячку.
Настав суботній день 21 вересня 2019 . Ми з Ніною , сестрою відвідали службу божу в церкві, бо в цей день було свято , яке в народі називають Пречиста. Потім відвідали сільське кладовище і нарешті вирушили в гості до Оксани Володимирівни Власенко, яка нас чекала.
Коли зайшли в хату , на нас повіяло сонячним світлом. Жіночка, якій виповнилось недавно вже 84 роки , виглядала хіба що на 65 ! Очі повні подиву і бездонної глибини ! А посмішка ! Цю посмішку можна було б малювати художникам ! От де заховано той народний скарб, що живе в нашому народі – це в погляді простої сільської жінки , в її незворушній теплій посмішці . А хата – то справжній маленький музей народної вишивки . Тут так затишно , тепло і душевно світло ! .
Ми привели з собою давню подругу і давнього, предавнього незмінного партнера Оксани Володимірівни в її виступах у дуеті. Звати цю жінку Галина Іванівна Геращенко.
Мало того що ці файні жіночки ( тільки так їх можна було назвати , дивлячись на їх поряд ) народились одного року, то ще й майже одного дня. Мабуть від того така спорідненість душ цих двох маленьких зростом жінок.
У кожної була своя доля. Багато кожна з них на своєму віку пережила : і смерть і хворобу дітей і смерть своїх чоловіків . Вони вистояли, пісня їм допомагала пережити негоду і тримає досі , аби душа їх залишалась молодою.
Нам вдалося поспілкуватись, трошки записати неповторні і давні пісні , що мало звучать, а може й зовсім незнайомі широким масам людей, а тільки таким , як ці жіночки. Не обійшлося і без невеличкого застілля з обов’язковим пробуванням налисників , бо то є наше сільське найсвятіше їство , пам’ятаю, що без налисників не обходилось жодне застілля чи то в свято чи то з смутної причини.
На прощання ми ще й втрьох заспівали ( я лише спробувала , а чи вийде мені з моїми академічними навиками підстроїтись під їхній лад ) Боюся, що то був не дуже вдалий експеримент, бо народний мелос і манеру подачі звуку і особливий тембр неможливо підстроїти під академічну основу, тому співу потрібно вчитися , або з ним народитися, як ці дві жінки.
На прощання , я пообіцяла неодмінно повернутись до села і , можливо , разом з моїми новими співочими сестрами влаштувати в селі концерт.
Тож є мета і до неї потрібно іти !!
Наостанок мені б хотілось висловити ще раз щиру подяку моїй сестрі Ніні Новик ( Райській) за її гостинність, за можливість бути в курсі життя сільського за влаштовану зустріч з моїми однокласниками , котрих я не бачила майже 50 років , і, звичайно за влаштовану зустріч з людьми, хто є по –справжньому хранителями нашої народної старовини, культури .
Здоровя міцного і нескінченої душевної наснаги моїм новим співочим сестрам Оксані Володимирівні Власенко і Галині Іванівні Геращенко !
А нам з вами , друзі бути гідними таких людей , нашої з вами родинної і національної традиції, культури. Українська земля була і залишиться на віки скарбницею народної пісенної культури . Слава Україні !

Л.Лаур . 21. вересня 2019 с.Дніпровське Чернігівського району.