” Україні від українців “.

Цьогорічний День міста Тапа вчергове наповнився українськими кольорами . Наші землякии, зазвичай продемонстрували жителям і гостям міста свою національну культуру : танці, пісні , поезію, кухню у спеціальній програмі ” Україні від українців” за підтримки місцевого самоврядування та керівництва Будинку культури.

На щастя, природа змилувалася на нами і дощова завіса, що панувала зранку аж до другої години дня , ненароком, щезла – освітивши площу навколо Будинку культури яскравим сонячним промінням , а за ним і настрій глядачів змінився , за 5 хвилин вони заповнили весь простір перед сценою .

Один за одним на сцені з’являлись колективи і солісти, що достойно представили сьогодні Асоціацію українських організацій Естонії : а це ансамбль Берегиня, товариства ” Койт” , кер. Вясеслав Резніченко, акомпоніатор Людмила Одес, тріо ” Кумасі” під керуванням Ірини Соломатіної , і нарешті – почесний гість Тапа – хореогафічний колектив ” КОЛОР” під керуванням Ніни Гец , роль солістки сьогодні випав на долю Ірини Соломатіної. Люди з вдячністю сприймали виступи кожного з артистів , відчувалось якесь особливе відношення до українців , адже в кожному номері вони демонстрували щиру любов до України , попри різні обставини , з якими довелось нам усім стикнуись в ці непрості для нашої діаспори часи .

У місті Тапа вже досииь довгий час повагою і популярнісю серед містян і гостей користується кохвік під назвою ” EVIDENCE” , господиня якого українка Наталя Гукова . Що інтер’єр бару, що кухня і загальна атмосфера по-українськи щира, тепла, сімейна. Сьогодні Наталя Гукова , на честь Дня міста влаштувала

День української кухні та культурного простору . Запрошеним гостям демонструвались саме українські страви, господиня та її помічники були вдягнені в український костюм , атмосферу свята заповнили своїми піснями українські творчі колективи, що приїхали з м.Таллінна, аби віддати шану своїм землякам, аби підтримати біженців, що , за обставин, мешкають тепер і в волості Тапа. Учасників програми щедро пригощами , аби гості відчували себе зручно і по-домашньому тепло. Приємно було спостерігати , як дітвора наших земляків долучалась до ігр та розваг, якими щедро заповнили простір , а ще пісні, які зігрівали душі люлей , вони підспівували і згадуючи свої краї, свої родинні традиції . Дні міста завершуюсь, зазвичай веселими розвагами для молоді , танцювальною програмою.

Українська громада волості висловлює найщирішу подяку місцевому самоврядуванню ,і керіництву Tapa Kultuurikoda за таку безмежну підтримку кожної з громад , а , особливо людей, що стали змушеними переселенцями . Саме дякуючи підтримці керівництва волості і рядових людей – естонців кожна сім’я чи поодинокі люди відчувають себе впевненіше , не покидаючи надії повернутись додому .

День міста , як і кожний день народження минає , з надією зустріти майбутній день у доброму настрої, добрими справами ! Щасти тобі, наше рідне місто, квітни, розвивайся і живи щедрим життям разом з нами, твоїми містянами !!!

Любов Лаур, керівник товариства “Орфей” м.Тапа.

“У війни не жіноче обличчя”…


“У війни не жіноче обличчя ” – це визначення стало дуже відомим після публікації книги білоруської письменниці, лауреата Нобелівської премії Світлани Олексієвич. І хоча саме слово «війна» – жіночого роду, наповнений драматизмом і трагізмом її зміст не може бути таким.
Доказом цього є багато подій у нашій історії, останніми з яких ми є свідками.
Мільйони жінок України стали сьогодні заручниками підступної війни, багато хто з них змушений, рятуючи себе та своїх дітей, їхати, тікати , залишати свій рідний будинок, стаючи біженками.
Тільки в Естонії їх налічується понад 20 тисяч.
Одна з них Інна Артеменко приїхала до нас разом зі своєю старшою сестрою та донькою з міста Чугуєва Харківської області.
У своєму місті Інна працювала педагогом, фахівцем у галузі народознавства багато сил вкладаючи у формування патріотичних почуттів наших дітей.
Її чоловік залишився в Україні, щоб захищати її, вступивши до загону самооборони.

Інна тепер живе у постійній тривозі за чоловіка і вірить усім серцем, що її Юрій повернеться додому живим. Нещодавно у чоловіка Інни був день народження і жінка вирішила якось особливо привітати його, записавши музичне відеозвернення в якому вона виконала нещодавно створену українською групою KOZAK SYSTEM талановиту пісню під назвою ” Повертайся живим!” Пісня дуже тонко і точно відображає стан душі будь-якої з українських жінок, хто відправив на війну свого чоловіка, її тривогу, її настанови, її молитву, закладену в словах.
Прочитайте слова пісні і вам стане ясно, що відчувають сьогодні жінки – дружини, жінки – матері, дочки і просто люди, для кого життя рідної людини вище за всі блага на землі !!!
Повертайся живим !

Ти, головне, повертайся додому,
Врешті знімай запилюжені берці,
І вчися наново жити потому,
З перепрошитою вірою в серці.

Ти, головне, повертайся, здолавши
Чистого зла непрожований стогін,
І відпускай цю ненависть назавше
Посеред мирної тиші густої.

Ти повертайся,
Ти, головне, повертайся,
Ти, головне, поветайся живим!

Ти, головне, повертайся тим шляхом,
Що вбереже твої душу і тіло.
Чорна земля із розпеченим пахом
Тільки дощу, а не
крові хотіла.

Ти повертайся,
Ти, головне, повертайся,
Ти, головне, поветайся живим!!

Ти, головне, повертайся до мами.
Десь там сивіючи за видноколом,
Матері тужать і дружать домами,
Що пахнуть ніжністю та корвалолом.

Ти, головне, повертайся назовсім
І народи-посади-споруди,
А вже у твоєму дітиську курносім
Виросте радість, нова і правдива.

Ні, ця війна не потрібна нікому!
Так, ми її не пробачимо, себто
Перемагай і вертайся додому.
Просто живим повертайся, і все тут.

Ти повертайся,
Ти, головне, повертайся,
Ти, головне, поветайся живим!

На хвилях позитиву .

Наше життя наповнюється щодня різними подіями , а ті події несуть в собі цілу низку відчуттів , чи то позитивних , а інодій й навпаки , проте про негатив ми говорити не будемо , давайте поговоримо про позитив , тим більше, що для цього є декілька чудових привидів.
Українські Товариства світу і так само , Естонії намагаються знаходити засоби , аби люди змогли і цій непростій ситуаціїї ,коли на території їх рідної держави ідуть воєнні дії – знайти позитив , щоб розраїти серця людей, щоб заповнити душу теплом , надією на краще , бо саме віра в добро допомагає подолати найважчі негаразди…
Майже кожної неділі у великих і малих містах Естонії відбуваються цікаві , різнопланові події за участю української діаспори, яка нині значно поповнилась за відомих усім обставин…
Досить розповісти про останні травневі події, що відомі мені особисто :
20 травня в м.Силламяє ( організатор – земляцтво “Водограй” ) відбулась розгорнута книжкова виставка та зустріч за курглим столом, присвячена міжнародному року книги , 25 травня – у волості Тапа відбувся семінар для переселенців , координатором якого є керівник українського земляцтва “Водограй” пані Лариса Житник .
28 травня 2022 уся навколишня територія Талліннської телевежі вирувала від українського голосу, кольору і смаколиків . Під орудою Жінок України тут відбувся грандіозний благодійний ярмарок , метою якого не тільки зібрати кошти у підтримку України, а й згуртувати навколо себе українців , як місцевих , так і тих хто знайшов для себе тимчасовий прихисток в Естонії … Тут люди знайшли не тільки необхідні якісь речі для себе, а , головне – познайомились, зустрівши іноді близьких земляків , як то було і зі мною….
Наступний день . 29 травня наповнився для українсьї громади дитячими голосами, посмішками , яскравими костюмами і голівками у віночках…
З усіх куточків Естонії і України зібрались під дахом Талліннського Культурного Центру КАЯ юні і молоді наші таланти : співаки, танцюристи, інструменталісти .
Недільного дня 29 травня відбувся XXII міжнародний фестиваль дитячої і юнацької творчості “Квіти України”, організатором і невтомним провідником якого всі ці роки є Спілка Української Молоді Естонії , що входить до АУОЕ , керованої паном Володимиром Паламарем.
Кожного року фестиваль наповнювався новими фарбами , відкриваючи нові таланти ..
Цього року фестиваль ніс у собі головну мету – наповнити серця людей позитивним змістом , створити для них таку атмосферу, аби той заряд, які люди отримали від споглядання майстерних виступів , залишився надовго в їх серцях і розраював іх душі. Головною темою фестивалю цього року була тема ДОМУ, СІМ’Ї, РОДИНИ,
Приємною несподіванкою цьогорічного дитячо -юнацього артистичного форуму став приїзд і виступ на ньому молодого , талановитора автора і виконавця з України, харків’янина ОЛЕКСАНДРЯ КВАРТИ , чиє їм’я стало дуже відомим дякуючи його активній волонтерській творчій роботі, творам , що відтворюють сучасні події в Україні , а головне – надзвичайному позитивному образу, який несе в собі цей музикант, що має дуже приємний голос.
Олександ розпочав свій виступ словами ” Будемо нести позитив, допоможемо цим собі і людям, знайдемо для кожного позитивну нотку і подаруємо її !”
Зал підтримав Олександра Кварту дружно підспівуючи, а згодом підсвічуючи кожну з виконаних ним пісень.
На хвилі позитиву продовжили свої талановиті виступи і наші молоді таланти з міст України : Кременчук – Ангеліна Молодчин , Запоріжжя – Ілля Слючаренко , Катерина Голубєва , Полтави – Оля Ткачук , діти з міста Луцька , Миколаєва , творчі колективи та солісти з м.Силламяє – недільна школа земляцтва “Водограй”, Таллінна – недільна школа ” Надія” АУОЕ , хореогафічний ансамбль “Колор”, вокальні студії “Карамель”, UN CANTO , Laulame Tallinnas .
Звичайно , дитяча майстерність , висловлена на сцені – це результат інколи досить напруженої роботи молодих людей під керуванням їх педагогів . Саме педагог бере на себе відповідальність якою буде творча дорога дитини чи молодої людини, який музичний смак складе основу світогляду учня – , що на все своє життя запам’ятає уроки педагога і буде нести потім у своїй творчості саме їх !
Від імені орнагізаторів фестивалю ми щиро дякуємо усім педагогам , хто як в Україні так і в Естонії формує дитячу музичну стежину і хто доклав багато зусиль, аби їх учні так успішно виступили у концерній програмі фестивалю “Квіти України” : Ніна Гец, Людмила Грамяк, Алла Інно ,Світлана Сташкевич , Яна Бойко, Марія Кондратьєва , Світлана Зайцева , Женя Ховсепян , бажаємо усім успішної творчої дороги вас і вашим учням.
Ще про один позитивний момент фестивалю хотілось би розповісти . Цього року взяли на себе роль ведучих концерту сімена пара мама і син Тетяна і Лука Клименко .
Про родину Клименків вже досить добре знає не тільки українська діаспоральна аудиторія але й естонці , які частенько бачать на екрані телеканалів нашого педагого недільної школи “Надія” Тетяну Клименко , де вона ділиться своїми знаннями як історії України так і українських традицій , зокрема народного костюму , мистецтва крашанки , писанки і ще чимало чого . Тетяну можна ставити за приклад нашим місцевим українцям у питанні швидкого освоєння естонської мови, якою тепер вже досить добре володіє як сама так і її хлопчики : сини Лука, Захар , а ще й найменший – Назар . Лука навіть взяв на себе роль перекладача естонською виступів офіційних осіб , що привітали фестиваль , а це Надзвичайний Посол України в Естонії пані Мар’яна Беца , Президент Асоціації українських організацій в Естонії Володимир Паламар …
Недільна школа Надія та її педагог з народної майстерності Алла Інно- Якименко підготували для гостей виставку творчих робіт наших учнів : листівки, картини і багато інших ручних робіт, яку залюбки переглянули присутні глядачі, батьки наших дітей,і звичайно, учасники концерту.
Літо , зазвичай знаменує собою завершення навчального процесу в різних школах і в недільних , зокрема, проте творчий колектив “Надії” продовжить свої виступи і у червні , зокрема виступи ансамблю бандуристів ми зможемо побачити під час Днів Старого міста 4 червня , та у програмі під орудою Руслана Трочинського 10 червня , а молодь з волості Тапа (Ілля Слюсаренко та Ангеліна Молодчин) готують програму для виступу на сцені до Днів міста Тапа 6 серня 2022 року.
Тож позитивна лінія у житті нашої української громади буде продовжена не зважаючи ні на які оставини, ми маєму бути добрими, мудрими , сильними !!!
30.05.2022 Любов Лаур, віце-президент АУОЕ

Книга в нашому житті.

Можна по-різному іменувати книгу , але іі значення, іі роль у нашому житті незмінна : книга – скарбниця знань, книга – формує світогляд людини, кига повчає, книга лікує , книга дарує нам насолоду , відпочинок . Книга – головний свідок історії держави та її людей … Серед предметів, що складають найбільшу цінність українських національних твоариств , що сформувались по всьому світі , у тому числі і Естоніїї – є бібліотеки.
На сьогодні , бібліотека українського земляцтва “Водограй” м.Силламяє налічує близько 400 екземплярів . . Враховуючи , що 2022 рік оголошений роком бібліотек , керівництво “Водограю” вирішило влаштувати цілу низку заходів , аби донести до кожного земляка, хто мешкає в місті та регіоні зміст бібліотечного фонду .
У співпраці з міською бібліотекою 20 травня було влаштовано перше з них : розгорнута книжкова виставка «Книги – скарби людства. Українські книжкові перлини» , де були представлені найцінніші видання різних років з історії держави, мистецтва, художні виання та книги для дітей. Крім книг українських та світових авторів , переклади українською естонського епосу “KALEVIPOEG” ( Син Калева ) , естонські поети дітям , книги відомих естонських авторів.
Учасниками такого першого книжкового форуму стали як земляки , що вже досить багато років проживають в Естоніїї, так і змушені переселенці , хто сам чи з дітьми прибули до Естонії у пошуку притулку від війни… Приємно було бачити серед присутніх юні обличчя хлопчиків і дівчат , які так само уважно слухали розповіді виступаючих і навіть задавали запитання по теми розмови …
Мене, як професійного бібліотекаря , бувшої завідучої читальним залом Черкаської наукової бібліотеки , земляцтво запросило додати до розмови про книгу своє бачення, свої знання. Крім того , як влаштований за наукою бібліотечний фонд , як нам, спеціалістам необхідно оргієнтуватись у книжковому фонді , вміти допомогти читачеві знайти необхідний матеріал , я розповіла , як книга була предметом політичного переслідування , коли твори відомих , прогресивних авторів були під забороною , тож нам, бібліотекарям доводилось ховати поодинокі збірки поезії таких авторів як Василь Стус , Ліна Костенко в шухлядах і таємно видавати довіреним людям, за що пару разів викликалась на розмову до КДБ , а кожний літературний вечір , присвячений творчості Василя Симоненка ( він жив і творив в м.Черкасах ) неодмінно перевірявся на предмет дозволеності у висловах….
Сьогодні нам це здається диким ,неможливим, а протягом 70 років саме в таких умовах жили і працювали бібліотеки.
В сучаних умовах книги стикаються з іншою пересторогою – це система інформаціної доступності в інтернеті … сьогодні , читач частіше обирає для себе більш короткий і швидкий шлях доступу до необхідної інформації – він користується GOGLE , електорнними бібліотеками і т.п засобами , тож прихід до біббліотеки і гортання паперового видання книги для багатьох стало предметом розкоші задля економії часу.
Дитяча книга в цьому плані поки що виграє, бо там крім тексту є красиві різнокольорові іллюстрації і вони займають увагу дитини досить часто.
У цей час , враховуючи велику кількість змушених переселенців з України , українські Товариства спільно з естонською державою стурбовані якраз проблемою забезпечення бібліотек дитячою українською літературою, адже серед більше як 20 000 біженців – третина це діти . Зараз при центраних бібліотеках естонських міст створюються невеликі фонди україномовної літератури, в тому числі і дитячої. Так само , цим питанням займаються і бібліотечні працівники спільно з керівництвом земляцтва “Водограй” .
Наступні заходи в циклі ” Книги – скарби людства ” – в українському земляцтві “Водограй” будуть присвячені безпосередній зустрічі з авторами книг для дітей, зокрема письменницею Марко Терен , поетами , чиї товори вже видані у формі книжок.
Як учасниця заходу , що відбувся цієї п’ятниці я дуже вдячна присутнім людям , які слухали уважно поезії Ліни Костенко , нашого українського класика , а один з хлопчиків навіть активно допитував мене , а де живе зараз письменниця, а коли вона вперше почала писати вірші , а потім палко обівмав мене , дякуючи за виступ. Я вперше перед широкою публікою почитала навіть свої поезії, які , за особливих обставин, як це часто з нами буває, народились в людині, яка ніколи до того не писала віршів.
Було дуже приємно отримати в подарунок книги – переклади з естонської мови місцевого автора , журналіста Миколи Павленка :
” Kastepiisk ristikulehel” (Росинка на листочке клевера ) “Naergem koos” (Смеемся вместе)
На завершення, як зазвичай в українській громаді відбулось тепле, щире, смачне застілля з традиційними варениками , салом і смаколиками.
Зі сльозами на очах наші земляки згадували свої покинуті домівки , ділились спогадами про свої краї , а ми намагались їх хоч трошки втішити добрим словом ….
Пані Лариса Житник , керівник земляцтва, якому в ці дні якраз виповнилось 23 роки , повідомила людей про наступні заходи земляцтва : а це колективні поїздки на фестиваль “Квіти України” , заняття недільної школи , зустрічі з цікавими людьми …
А ще підкреслила, яку велику підтримку Україні надає естонська держава , за що кожний з нас повинен бути вдячній кожній людині, кожній організації , хто ділиться всім , чим може, аби підтримати наших людей.
Організатори зустрічі щиро дякують усіх, хто долучився до неї і представляють нам альбом світлин із зазначеного заходу, з якими можна познайомитись у альбомі. https://www.facebook.com/media/set/…
Як важливо людині відчути себе членом сім’ї – малої чи такої великої, як земляцтво. Саме ця обставина сьогодні спасає багатьох від відчаю , від розпачі , дає надію, що ми разом все переживемо, поборемо, ми обо’язково ПЕРЕМОЖЕМО ! СЛАВА УКРАЇНІ !

Любов Лаур.

Українці для українців за кордоном: долучайся до сервісу “Допомагай своїм”

У далекому 1913 році молодий хлопець із села Чернихівці (тепер Тернопільська область) у простому костюмі та з 25 доларами, захованими в шкарпетках, сідає на корабель до Канади. Незабаром він потрапляє до Ньюарку й починає своє життя в Америці, працюючи вантажником, токарем і механіком. Проте згодом патент на авіаційний закріплювач дав йому змогу відкрити Dzus Fastener Company Inc. та побудувати фабрику в США, а потім і в Англії, Франції та Канаді. Було створено сотні робочих місць, куди потягнулися вихідці з України. Відтоді Володимир Джус із Тернопільщини поступово стає одним із найвідоміших українців у США — засновує Український Інститут Америки, видає україномовну літературу, організовує українські школи, підтримує наукові товариства. У Сполучених Штатах про нього пишуть книжки, називають українським Генрі Фордом, а його розробки й досі не втрачають своєї актуальності.

Таких історій безліч. Українці здатні досягати успіху будь-де. Сьогодні в умовах російської воєнної агресії українці почуваються єдиною нацією, як ніколи раніше. Асоціація Українських Організацій в Естонії хоче допомогти українцям, які перебувають за межами батьківщини. Тому ми запускаємо проєкт «Допомагай своїм» на території ЄС — платформу, що буде корисною тим, хто хоче допомогти своїми професійними послугами українцям, які опинилися далеко від дому, а також для тих, хто шукає певні послуги за кордоном.

Наразі запущена перша версія сервісу, за допомогою якого ви зможете знайти представників українського бізнесу поблизу себе, та матимете можливість скористатися їхніми послугами. Надалі плануємо організувати повноцінний клуб українців, який буде поєднувати нас незалежно від того, де ми зараз знаходимось, допоможе зберігати нашу національну ідентичність та об’єднуватися заради взаємодопомоги. Ми плануємо розробити систему знижок для учасників клубу, надати можливість знаходити вільні робочі місця, додати краудфандингову та соціальну функції.

Якщо ви власник, або ж представник бізнесу за межами України, дайте шанс іншим українцям знайти вас — додайте інформацію про свої послуги в розділі Пропоную послуги.

Якщо ви українець і шукаєте допомогу та певні послуги — знайдіть потрібну вам послугу і скористайтеся нею в розділі Послуги.
Дорогі українці, підтримуйте батьківщину та один одного! Все буде Україна!

“Vene inimesed, ma ei tea miks, ei oska hinnata vabadust”

Ljubov Laur. KUULUTAJA ajalehte intervjuu.

Veerand sajandit Tapal elanud Ljubov Laur on töötanud kohaliku erikooli raamatukoguhoidja, huvijuhi ja kasvatajana, samuti vedanud eest ukraina kultuuriseltsi Orpheus. Milline on 68-aastase naise vaade Vene-Ukraina sõjale ja laiemalt ukrainlaste olukorrale Eestis?

Eesti vähemustest rääkides tuleb tavaliselt jutuks vene vähemus. Kuid Eestis elab ka kümneid tuhandeid ukrainlasi. Vene-Ukraina sõja valguses on nende olukord mõistagi tulipunktis.

Eestis elavad ukrainlased on siia saabunud valdavalt nõukogude ajal. Teie jalg astus esimest korda Tapa raudteejaama perroonile 1996. aastal. Mis teid siia tõi?

Viis aastat enne seda, 1991. aastal, astusin Tšernihivis Riia–Simferoopoli rongi peale. Mul olid suured kohvrid, aga ei olnud kohta, kuhu istuda. Siis üks noormees ütles: “Madam, kui te annate mulle viis dollarit ja musi, siis ma võtan teid oma kupeesse.”

Ma vastasin, et dollareid mul ei ole, aga suudlemine pole probleem. Tutvustasin ennast. Noormees ütles: “Minu nimi on Allan Laur ja ma olen Eestist.” Nõnda ma tutvusin oma tulevase abikaasaga. Vot see on saatus.

1994. aastal me abiellusime. Kaks aastat hiljem ma kolisin Eestisse. Tapa metodisti kiriku õpetaja kaudu saime elamispinna.

Te töötasite aastaid Tapa erikooli raamatukoguhoidjana. Oli see juhus või teie teadlik valik?

Ma lõpetasin Kiievis instituudi raamatukogunduse erialal. Siis töötasin 20 aastat Tšerkassõ oblasti raamatukogus. Tapal ma leidsin oma suureks rõõmuks kohe erialase töö. Erikoolis olen töötanud ka huvijuhi ja kasvatajana.

Tapa vallas elab ligikaudu 300 ukrainlast. Miks on nende kultuuriseltsi nimeks valitud MTÜ Orpheus?

Meil oli Ukrainas selline ühendus. Me mõtlesime, kuidas nimetada Tapal organisatsiooni, kuhu tuleksid ukrainlased, venelased ja valgevenelased, mis tegeleks muusika, ajakirjanduse, kunsti ja teadusega. Tundus, et Orpheuse nimi sobib.

Te olete Orpheuse eestvedaja. Millised üritusi Orpheus korraldab?

Me korraldasime väga palju üritusi kuni 2014. aastani. Eesti artistid, nagu Anne Veski, Jüri Aarma ja Jüri Homenja, käisid Tapal inimestega kohtumas.

Mart Kroon, kes laulab Eesti Rahvusmeeskooris, kutsus Orpheuse õhtutele oma sõpru. Lihtne rahvas siin sai kuulata klassikalist muusikat.

Hakkasime korraldama sellist festivali nagu “Seitse vaprat tenorit”. Indrek Jurtšenko aitas mind.

Et eestikeelsed, venekeelsed ja ukrainakeelsed lapsed kokku tuua, hakkasime tegema festivali “Koos on paremr”. Kutsusime koore Narvast, Tallinnast, Lehtsest, Tapalt.

Ka Estonia solist Mati Palm ja tema ukrainlasest õpilane käisid siin esinemas.

Te ütlesite, et Orpheus oli aktiivne aastani 2014. Mis siis juhtus?

Ukrainas toimus Maidani revolutsioon. Pärast seda venekeelsed inimesed ei taha enam midagi kuulda Ukrainast. Ma ei tea, mida neile öelda. Mul on raske nende ees esineda.

Ehk siis pärast Maidani revolutsiooni läksid ka Tapal venelaste ja ukrainlaste suhted halvaks.

Jah. Sellest on kahju. Tekkis selline barjäär, mis takistab kultuuriõhtute korraldamist.

Kuidas on vallas elavate ukrainlaste elu mõjutanud 24. veebruaril alanud Venemaa agressioon Ukraina vastu?

See on ka probleem. Kohalikud ukrainlased, kes on siia tulnud juba nõukogude ajal, nende mõtlemine on nõukogulik. Nende südames on valu, aga nad ei suuda agressiooni hukka mõista. Nad lihtsalt vaikivad. Nad ei taha, et sellest räägitaks.

Need ukrainlased, kes on siia hiljem tulnud, mõtlevad teistmoodi.

Kas teie hinnangul oli õige, et Eesti riik saatis Ukrainale tankitõrjerakette Javelin, või oleks tulnud toetust avaldada mingil muul moel?

Eesti aitab ukrainlasi nii palju. Kuidas öelda aitäh Eesti riigile ja rahvale toetuse eest?

Me saame aru, mis toimub. Me kardame, et Putin hakkab Ukrainat purustama. Aga mida teha, ma ei tea.

Kui palju Ukraina pagulasi Eesti riik teie arvates suudaks vastu võtta?

Praegu on Eestis juba 8000 Ukraina pagulast. Võibolla 2000 saaks võtta veel?

Kui paljud nendest pagulastest suudaks ära majutada Tapa vald?

Meile tulevad Ukrainast ainult need inimesed, kellel on siin sugulased või tuttavad.

Mina tean ühte perekonda, kes on Tapa valda tulnud. Eestlanna, kes töötab Tapa gümnaasiumis, majutab neid oma korteris. Tapa vallavanem küsis minult, kuidas aidata. Ma ütlesin talle, et vaja ei ole toitu ega riietust, küll aga katusealust, kus elada.

Millist abi ukrainlased praeguses olukorras kõige rohkem vajavad?

Ukraina pagulased on tulnud siia väikeste lastega. Kuidas nende haridust korraldada? Võibolla lapsed kasutavad internetti, et oma õpetajatega ühendust saada.

Tallinnas arutatakse, et ehk peaks ukraina lastele eraldi ruumid leidma, kus spetsialistid neid ukraina keeles õpetaksid. Aga paralleelselt tuleks õpetada ka natuke eesti keelt. Natukene läbi mängu, natukene läbi muusika.

Ma ei tea, kui paljud ja kui kauaks siia jäävad. Võibolla mitmeks kuuks, võibolla aastaks. Vaatame, mis Ukrainas toimub. Lastega Eestisse tulnud emad, vanaemad ja tädid ju tahavad tagasi minna.

Kas Eesti riik peaks organiseerima täiskasvanud pagulastele ka töökohti või on töö leidmine igaühe enda asi?

See on juba organiseeritud. On spetsiaalsed telefonid, mis annavad infot, kuhu saab minna tööle. Töökoha leidmine ei ole probleem. Kes tahab leida, see leiab.

Kaua teie hinnangul Vene-Ukraina sõda kestab?

Raske öelda. See ei ole ainult Ukraina sõda, vaid sõltub ka sellest, kuidas Ameerika ühendriigid ja teised NATO riigid Putiniga, selle hullu mehega, kokku lepivad.

Aga sõda on Ukraina rahva ühtseks teinud. Nii tugev ei ole Ukraina rahvas kunagi varem olnud.

Kui teil oleks võimalik näost näkku kohtuda Vladimir Putiniga, siis mida te talle ütleksite?

Härra Putin, sul on ka lapsed. Mõtle, mida nad tunneksid, kui nende maja pommitataks. Me ei ole fašistid. Me oleme lihtsalt inimesed, kes tahavad elada oma elu. Mõtle sellele. Me tahame elada rahus. Me ei taha olla sõjas.

Aga võtame nüüd säärase teema nagu rahvaste sõprus. Kas see on ilus muinasjutt või on see teatud tingimustel siiski võimalik?

(Pikk vaikus.) Üheksakümnendatel oli majanduslikult raske aeg, aga Venemaa, Ukraina ja Valgevene olid vabad. Inimesed liikusid vabalt, suhtlesid vabalt. Meil on palju sarnaseid asju. Me saame olla sõbrad.

Aga siis tõusis võimule Putin. Ta ei taha, et me lihtsalt sarnased ja vabad riigid oleme. Ta tahab tagasi impeeriumit.

Ja Vene inimesed, ma ei tea miks, ei oska hinnata vabadust. Nad kuulavad oma tsaari, usuvad teda. Nad ei taha olla vabad. See eraldab neid ukrainlastest.

Aga ma loodan, et Vene rahvas saab omale juhi, kes annab kõikidele vabaduse. Siis me saame jälle sõpradeks, saame kokku leppida.

     Весна  буде  іншою.  

20 березня 2022 року… світ святкує День щастя, а ще, за календарем, весна нарешті втупає у свої права …. і ще багато всяких подій відбувалось цього дня .

Серед безмежного простору важливих для нас речей – подія високого духовного значення – ДОБРОДІЙСТВА .

Сьогодні досить просторе приміщення Тапаської лютеранської церкви св.Якоба було вщент заповнене людськими очима , в яких світилась безмежна любов і тепло , в них щоразу виблискували сльози … люди зібрались у цьому святому для них місці аби віддати данину українському народові, що відстоює свою свободу, незалежність, своє право обирати свій шлях , що сьогодні мужньо захищає свою країну і прикриває своїм тілом цілу Європу. Це добре розуміють люди , що прийшли віддати данину українському народові і підтримати його …

За ініциативі керівництва творчих колективів волості Тапа, зокрема Тіію Тіккербер , художнього керівника камерного хору Лєхтсе , керівників будинків культури Лєхтсе Леело Юрімаа і Тапа Хейлі Піхлак , підтримані творчими людьми та колективами цілого регіону цього недільного дня відбувся благодійний концерт під назвою ” Ця весна буде іншою “…

Тіію Тіккербер запросила до участі в ньому творчих людей , колективи, що входять до складу Асоціації українських організацій Естонії , кожний з яких вважав за честь підтримати свою рідну державу таким чином.

Оповідати атмосферу, що сьогодні панувала в церквному храмі важко словами : це було неймовірно високе єднання душ, єднання думки і сердечної взаємодії.

До присутніх людей зі словами божого благословення звернувся настоятель церкви св.Якоба Валдо Рейман, своє слово подяки людям , хто прийшов підтримати таким чином Україну висловив керівник місцевого самоврядування Аларі Кірт .

Концерт за традицією розпочався Державним гімном України, який виконав на флейті хлопчина із міста Запоріжжя Ілля Слюсаренко , що змушений був з матір’ю тікати від війни і приїхав до Естоні на початку березня.

Камерний хор Лехтсе спільно зі змішаним хором “Леетар” м.Тапа виконали духовний гімн України “Боже великий, єдиний ” та незабутній твір на слова Тараса Шевченка “Реве та стогне Дніпр широкий ” , а ще такий же за змістом духовний гімн естонського народу ” Моя земля – моя любов” на вірші Лідії Койдули .

Кожний колектив, чи соліст намагався виконати твір , що має відношення до української культури , а ще класичні твори , де тема свободи і любові до рідної землі – є домінуючими.

З особливою теплотою наші естонські друзі сприймали виступи українських музикантів та самодіяльних талановитих виконавців , зокрема сьогодні в концерті виступив дует “Струни душі” – Людмила Грамяк та Олена Думініка , новостворений ансамбль старовинної пісні “Родовід” , за участю наших запорізьких “Оксамитівців” , Іллі Слюсаренка , що крім державного гімна виконав попюрі з відомих українських мелодій , сміливо можемо назвати ще один творчий колектив українським – це тріо під керівництвом , Олександра Аанісеппа ( Аріана Арутюнян, Надія Чувпило) . Дівчатка ще не так давно були ученицями недільної школи , а сьогодні вже маститі артистки. Відомий в нашому регіоні оркестр мандолін під керівництвом Ілмара Калда теж виконав декілька українських мелодій .

Солісти та співаки театру опери Естонія , естонського національного чоловічого хору Сігрід Мутсо, Індрек Юрченко, Кадрі Ніргі , Март Крон прикрасили програму концерту майстерним виконанням провідних творів вокального мистецтва.

Закічилось це справжнє духовне святодійство загальною молитвою проханням до Всевишнього , аби він послав мир Україні і захистив світ від подальшої розрухи, від війни ..

“Отче наш ” звучав сьогодні мовами свого народу…

Нам, українцям, для кого така висока, така безмірна підтримка естонського народу – є справжнім скарбом для набуття духовних і навіть фізичних сил . Ми безкінечно вдячні усим людям хто в ці важкі дні для нашого народу нас підтримує , хто дає притулок нашим воєнним біженнцям, хто ділиться усім , чим можна, аби довести війну до переможного кінця !

На завершення , констатуємо, що завдяки благодійному концерту була зібрана значна сума для передачі благодійному фонду АУОЕ , що сягає більше 2,5 тисяч євро !

В урочистій амосфері , був підписаний протокол про передачу зібраної благодійної суми , за що ми неймовірно вдячні нашим щирим друзям волості ТАПА !

СЛАВА УКРАЇНІ ! ELAGU EESTI !!!

UKRAINLANNA AITAB RAHVUSKAASLASI EESTIS NII NAGU OSKAB

UKRAINLANNA AITAB

Написано перес.служба АУОЕ

Kohtume ukrainlanna Liubov Lauriga 9. märtsi hommikul tema kodulinnas Tapal. Naine plaanib sõita keskpäevase rongiga Tallinnasse – seal käib ta viimasel ajal tihti Ukraina kogukonna keskuses, on kiired ajad sõjapõgenike abistamisel. Aga 9. märts on ukrainlastele tähtis, sest nende kirjanikul ja kunstnikul Tarass Ševtšenkol on sünniaastapäev ja seda tähistavad ukrainlased igal aastal. Õhtuks kiirustab Liubov Tapale tagasi kooriproovi – järgmisel pühapäeval on Tapa Jakobi kirikus heategevuskontsert Ukraina toetuseks.

Katrin Uuspõld

„Tarass Ševtšenko on ukrainlastele nagu Lydia Koidula eestlastele!“ ütleb Liubov. „Tallinnas istutati 12 aastat tagasi Paksu Margareeta vasta üks tamm tema auks ja pandi mälestuskivi,“ jutustab Liubov.

Ka sel aastal läheb Liubov koos teiste ukrainlastega sinna tamme juurde ning laulab ukraina rahvaviisil ja Ševtšenko sõnadega sellest, et Dnepri jõgi (ukraina keeles Dnipro) on nii võimas nagu on ka Ukraina rahva vaim. Seda laulu, muide, saab kuulda ka 20. märtsil Tapa Jakobi kirikus kell 14 algaval heategevuskontserdil.

Eestlasele mehele

Liubov on sündinud ja kasvanud sellesama Dnepri ääres, täpsemalt põhja-Ukrainas Chernihivi rajoonis Dniprovske külas. Neiuna jalutas ta tihti kolm kilomeetrit lähima raamatukoguni ja laenutas sealt portsu raamatuid. „Ma ei tea miks, aga sageli võtsin just Balti autoreid. Nad kirjutasid taluelust. Ukrainas on aga traditsiooniliselt talunikud väga tähtsad, minu isa oli ka niisugune. Ja vot siis, neid raamatuid lugedes, tekkis mul unistus – mina abiellun Balti mehega!“ naerab Liubov.

Pärast Kiievi kultuuriinstituudi lõpetamist suunati ta Kesk-Ukrainasse Tšerkassi, kus ta töötas raamatukogus ja korraldas kultuuriüritusi. Hiljem õppis ka dirigeerimist, laulis kooris. Aastad läksid, aga Baltikumi meest ei kuskil. Kuni ühel päeval, aastal 1991, veidi enne naistepäeva, oli tal vaja ette võtta rongisõit ühe oma venna juurest Tšernigovist teise venna juurde Sevastopolisse. Pakid olid suured, rong rahvast täis. Lootuses kohta leida pistis Liubov pea ühte kupeesse. Seal istuv mees ütles: see on võimalik, aga viis dollarit ja suudlus põsele! Liubov vastu: viit dollarit mul ei ole, aga suudlusega pole probleemi! Tuli välja, et mees oli eestlane. „Kas pole naljakas lugu – mina sõidan ühest Ukraina linnast teise ja samas rongis istub eesti mees, kes elab ajutiselt minuga samas linnas, Tšerkassis! Ja see mees pole üldse eestlase moodi: räägib valjusti, on väga emotsionaalne!“

Kui ta mõned päevad hiljem kultuurimajja tööle läks, olid kolleegid elevil: „Liubov! Kas tead! Eile helistas sulle üks mees, rääkis täpselt Urmas Oti häälega!“- „Hääletämbrilt meenutab ta tõesti Urmas Otti, nagu paljud eesti mehed,“ naerab Liubov.

Aga tõepoolest, unistus täitus ja ta abiellus selle eesti mehega. Mõne aja pärast kolisid nad Ukrainast Tapale. „Me sobime Allaniga, sest meid ühendab muusika, me mõlemad armastame laulda. Ta töötas isegi kunagi Jaak Joalaga. Ja laulab siiani,“ ütleb ukrainlanna.

Loomult organiseerija

Tapal asus Liubov kohe tööle erikooli: kasvatajana, raamatukoguhoidjana, huvijuhina. Kokku 16 aastat. Nüüd on pensionil. Seda muidugi ei usu talle otsa vaadates keegi, aga järgmisel kevadel on ees 70. sünnipäev.

Üsna kohe peale Tapale saabumist võeti temaga ühendust ka linnavalitsusest. Nendeni olid jõudnud kuuldused, et Liubov on kange organisaator: kas ta ei korraldaks ka Tapa venekeelsele elanikonnale kooskäimisi. Muidu nurisetakse, et korraldatakse neile ainult enne valimisi, aga võiks ju regulaarselt. Liubov oli muidugi nõus, sest see on ju tema eriala. Nii ta lõi MTÜ Orpheus. Muide, Orpheuse nime kandis ka ühendus, mille kaudu Liubov Ukrainas elades korraldas kultuuriüritusi. Tapal hakkasid Orpheuses koos käima ukrainlased, venelased, valgevenelased, armeenlased.

„Kui tuli 2014. aasta (Venemaa okupeeris ja annekteeris Krimmi – toim.), ei teadnud, kuidas ukrainlasena vene inimestega rääkida. Siis jäi aktiivsem töö mul katki. Siinsed venelased siiski kuulavad vene kanaleid ja usuvad sealset juttu,“ räägib Liubov.

Tal on ka suur mure siinse Ukraina kogukonna pärast. „Ukraina kogukond ei ole kahjuks Eestis ühtne, on kaks mõtteviisi. Vanem ukrainlaste generatsioon Eestis on nõukogudeaegse mõtlemisega, nad kuulavad vene kanaleid, on siin elanud 40 aastat, aga ei ole õppinud ära eesti keelt. Nad laulavad küll ukraina laule, aga räägivad, et on ikkagi venelastega vennasrahvad, meil on üks usk, peame sõbralikult läbi saama. Aga noored, kes tulnud siia viimastel aastatel tööle, mõtlevad teistmoodi, nemad tahavad vaba Ukraina riiki,“ räägib Liubov.

Ukrainlanna selgitab, et on ka suur vahe selles, kes on pärit Lääne-Ukrainast, kes Ida-Ukrainaist.

Vahendab abi

Liubov tunneb, et on praegu vahendajaks, temaga võetakse ühendust, kui on abi vaja. Näiteks Tapal elava ukrainlanna vanemad on teel Eestisse ja vajavad korterit, sest tütrel endal on suur pere, väiksed lapsed. Liubov aitas koos teiste lahkete inimestega leida neile korteri.

Ta kuulub ka Ukraina Organisatsioonide Assotsiatsioon Eestis juhatusse ning käib nüüd tihti Tallinnas ja kiidab noori ukrainlasi, kes seal tihedalt kontoriruumis istuvad ja pidevalt telefonitoru otsas ripuvad, et jagada abivajajatele infot nii põgenikebusside väljumisaegadest kuni humanitaarabi korraldamiseni.

„9000 naist ja last on põgenenud sõja eest Eestisse. Nende mehed on Ukrainas võitlemas. Paljud loodavad minna tagasi kodumaale,“ ütleb Liubov ja lisab, et ukrainlased on väga tänulikud Eestile ja eestlastele igakülgse abi eest.

Ta räägib Tapal elavast ukrainlannast, kellele saabus Ukrainast külla õde koos tütrega. See juhtus päev enne sõja algust. „Loomulikult jäid nad siia. Tahaksin leida tüdrukule võimaluse siin Tapal muusikaga tegeleda. Ta laulab ka nüüd sel pühapäeval Tamsalus toimuval heategevuskontserdil,“ rääkis Liubov.

Kuidas naine aga oma Ukrainas olevate lähedastega ühenduses on? Oma vennapojaga ei ole ta paar päeva sotsiaalmeedias kontakti saanud. „Kaks venda on mul juba surnud, aga kolmas läks oma tütrele külla – tütar abiellus ja elab aastaid Iisraelis. Ja vend pidi 24. veebruaril tagasi Ukrainasse sõitma. Just sel päeval algas sõda ja vend jäi tütre juurde. See oli saatus!“ on Liubov kindel.

„Ühine mure ühendab inimesi. See algas kaheksa aastat tagasi. Aga kui enne oldi Ida-Ukrainas veel venemeelsed, siis nüüd on kõik patrioodid. Sõda on teinud kogu Ukraina ühtseks. Ukrainlased, kes elavad välismaal, aitavad, nagu oskavad, paljud mehed on sõitnud kodumaale sõdima,“ kirjeldab Liubov. „Kui palju Ukraina hing suudab küll vastu pidada? Me oleme vastupidavad. Praegu on Ukraina ärkamas.“

Балтійський фестиваль творчості “Квіти України”

Написано перес.служба АУОЕ

За межами України живуть більше 15 млн. етнічних українців. Це практично третина від усього українського населення Землі. Українські діаспори дуже  дбайливо ставляться до вікових традицій українського народу, зберігають їх і  передають наступним поколінням. Українці за кордоном не втрачають своє  коріння, люблять Україну і з задоволенням спілкуються рідною мовою.

Міжнародні фестивалі дитячої творчості – це ідеальний майданчик для розвитку культурних контактів, знайомства з світовими досягненнями культури, зміцнення дружби і взаєморозуміння між українськими дітьми з різних країн.

Завдяки таким заходам, у творчій атмосфері вирішуються масштабні завдання :

  • популяризації української творчості;
  • зміцнення міжнародних зв’язків і співробітництва, збереження і розвитку
  • української національної культури за кордоном;
  • встановлення творчих контактів між колективами та керівниками різних країн в галузі мистецтва;
  • створення середовища та умов для творчого спілкування української молоді,  що живе в різних країнах світу;

В Естонії українська діаспора за чисельністю посідає друге місце серед інших  національних меншин, зареєстрованих у цій країні.

Міжнародний фестиваль дитячої та юнацької творчості ” Квіти України “

(Естонія) проводиться Асоціацією українських організацій в Естонії та Спілкою  української молоді в Естонії з 2001 року.

Кожна дитина, що займається творчістю, гідна самої вищої оцінки своїх

здібностей, зусиль і прагнення до самовираження і розвитку своєї особистості за допомогою мистецтва, переконані організатори фестивалю «Квіти України». На  сцені, де юні артисти демонструють своє мистецтво, немає кращих чи гірших – є унікальні, обдаровані діти та їхні талановиті педагоги, тому переможцями з фестивалю повернуться всі його учасники! Завдання фестивалю – внести в життя дітей радість, щастя, національну гордість, і дати відчути себе справжніми  артистами!

   Із задоволенням  повідомляємо, що незважаючи  на  перепони  пов’язані  з пандемією , черговий  21  фестиваль  дитячої  та  юнацької  творчості «Квіти України – 2021»  все-таки  відбудеться   !

Гала-концерт  фестивалю пройде в Tallinna Kultuurikeskus  Lindakivi 19 червня  2021року , початок  о 15.00 

 Цього  разу  своє  мистецтво  подарують  глядачеві  танцюристи  хореогафічного  ансамблю «Колор», під  керівництвом  Ніни Гец , ансамбль  бандуристів  та  учнів  недільної  школи «Надія» АУОЕ ,керований Людмилою Грам’як, солісти , що  представляють  вокальну  школу  UN CANTO , під  керуванням  Марії Кондратьєвої  та  студії KARAMEL , керованої Яною Балакіною , просто  талановиті  діти , що  представляють українську  громаду Естонії ,  гості  з м.Силламяє та Марду.

    Всі  учасники фестивалю  налаштовані   передати  тобі, дорогий  глядачу  свою  позитивну  енергію, поділиться  майстерністю  і  душевним  запалом, тож залиши  справи  на  деякий  час  і  приходь  суботнього  дня  19 червня  2021  до  концертної  зали LINDAKIVI  за  адресою  Jaan Koorti,22, вхід  вільний !!!

Мозаїка долі

Написано Прес служба

( Роздуми, спогади з нагоди 25- ліття  хореографічного  ансамблю «Колор»)

 Ми – люди, самі творимо свою історію, і це щоденна, щохвилинна праця. Мені, людині з достатнім життєвим досвідом, хотілося б поділитися з вами, друзі, своєю історією, можливо комусь вона стане прикладом.

Почну, мабуть, з самого початку.

Народилася я в Естонії, в Таллінні в далекому 1974 році .

Життєві обставини склалися так, що з семи років я виховувалася у бабусі з дідусем. Це було  чудове приморське місто Скадовськ на Херсонщині в Україні.

Мій дідусь зробив багато для того, щоб познайомити мене з історією нашої сім’ї, міста, краю.  Наші предки пережили дуже складні часи: дві світові війни, голодомор, розкуркулення, але все це не вбило в них людяність, готовність до дружби, любові, адже пережили вони біди, завдяки своїм старанням, сумлінню, навичкам , а ще підтримці один одного.

Як виявилося, моя історія почалася ще до мого народження, коли прабабуся, в очікуванні моєї появи на світ, вишила спеціальну іменну подушку, заклавши в неї дух нашого роду.

Навчалася я в м. Скадовськ, там же закінчила школу. Перші танцювальні навички я отримала ще будучи в Талліннському дитячому садку, а ось переселившись  до України, з семирічного віку  пов’язала себе нерозривними вузами з мистецтвом танцю – завдяки хореографічному  гуртку спочатку в школі, а згодом  в місцевому будинку культури. По – справжньому  доленосним для мене був приїзд до нашого міста Скадовськ двох молодих хореографів – педагогів  Баглаєвих – Лариси Семенівни і Бориса Петровича.

Це були  неймовірні  люди. Саме вони заклали в мене прихильність, любов до хореографії, до історії  танцю … Борис Петрович передував кожну постановку танцю докладною характеристикою часу, особливостей, традицій в якому жили люди того часу.

 У Скадовську жили і живуть люди багатьох національностей, оскільки це портове місто. На різноманітті культури нашого краю я пізнавала яскравість його традицій і культури.

Перебуваючи в атмосфері свого рідного міста, краю мимоволі вбираєш мудрість землі, людей, з якими ти стикаєшся. . Для мене не так  важливо , якої національності людина, який її статус, важлива суть особистості, важливий досвід, можливість взаємозбагачення.

 Моє життя  проходило у всіляких заняттях. Дідусь з бабусею робили все, щоб я якомога глибше пізнавала світ, мені дозволялося бути тим, ким я сама хочу.

У підсумку вийшло так, що я жодного дня не працювала, в загальноприйнятому сенсі цього слова, я жила, займаючись улюбленою справою.

Це різноманітне  життя нагадує мені мозаїку, що складається з барвистих  пазлів.

Важливим фактором моєї моральної стійкості і фізичної витривалості стало загартування , яке я отримала завдяки щоденним ранковим  пробіжкам  уздовж берега моря з ранньої весни і до настання холодів.

Фундамент, закладений в дитинстві, залишається на все життя з тобою.

Я пробувала писати музику, вірші, але найуспішніше вдалося самовизначитись в хореографії.

Одного разу по телевізору я побачила танець «Подоляночка» в постановці геніального П. Вірського. Танець настільки вразив мене своєю виразністю, красою, незвичайною легкістю і глибиною! Виявляється, за допомогою руху рук, повороту голови, виразності погляду можна розповісти глибоку історію, передати драматургію почуттів …

Перший досвід хореографічної постановки я отримала, коли, в очікуванні приїзду моєї мами до нас в гості, готувала разом з друзями цілу музичну програму, що складалась  з пісень, віршів і, звичайно ж, танцю. Не маючи гідного музичного супроводу, нам вдавалося на імпровізованій сцені створити маленький спектакль.  Щоліта цей спектакль наповнювався новим, більш цікавим змістом, а я, таким чином. накопичувала досвід постановника.

Тут в нагоді мені стали  і дідусеві уроки малювання, адже до початку концерту весь простір оздоблювався  різноманітними кольоровими картинками.

Проте, час минав, наближався випускний клас. Необхідно було визначатися з вибором подальшого шляху. Бабуся бачила мене в майбутньому лікарем, але, не стала перешкоджати, коли я з подругою попрямували в місто Херсон, щоб вступити до культосвітнього   училища  на відділення хореографії .. Завдяки танцювальному  досвіду, ми легко пройшли перший тур і нам дозволено було здавати інші предмети, минаючи наступні тури. Так я ступила на першу сходинку професії під назвою хореограф – постановник.

Важливою  підмогою в моєму становленні як майбутнього фахівця було спілкування з моїми першими педагогами, з якими ми з подругою ділилися поглядами на танець і його складові ..

Один з висновків зроблених для себе був той, що танець  – це насамперед висловлення  і набуття емоцій. Саме емоції – є кінцевою метою будь-якої хореографічної  композиції. Танцюрист – є виразник закладеної в танці душі, думки, почуття.  Глядач, залишаючи зал, повинен бути наповнений духом танцю і відчувати свою причетність до його історії.

Після закінчення хореографічного училища я повернулася в Естонію, на свою історичну батьківщину.

Це був 1994 рік, час непростий, час становлення країни.

У цей період молодим фахівцям доводилося непросто. Змінювалися підвалини життя, форми і методи роботи і ще багато її складових. Від фахівця потрібно не тільки і не стільки наявність диплома, скільки здатність його проявити свою неординарність, творчу жилку і вміння мислити.

У пошуках роботи, за порадою мами я опинилася в кабінеті директора 45-ї Талліннської школа, яка нині носить назву 5 – я  Mustjõe гімназія. Привітна жінка, директор школи Наталія Олексіївна Полякова своєрідно підійшла до відповіді на питання: чи підходжу я на роль керівника хореографічного гуртка. Вона запросила до актової зали кілька учнів – старшокласників і запропонувала влаштувати коротку показову репетицію, в якій я б навчила  учнів  основам вальсу. «Мені не важливий ваш диплом, важливо на власні очі переконатися  у ваших можливостях«,   – сказала на закінчення показового уроку директор школи.

Одним словом, я пройшла перше випробування успішно, ставши на багато років хореографом – постановником  Mustjõe гімназії, з якої співпрацюю і понині. Важливим фактором була підтримка керівництва гімназії в рішенні багатьох організаційних питань: костюми, репетиційні приміщення, фінансування концертів і т.д, хоча доводилося самостійно писати і відповідні проекти.

Два роки знадобилося, щоб на базі гімназії  був створений хореографічний колектив, який ми назвали «KOLOR»

Звідки, запитаєте, саме така назва? Як відомо, в українській мові  kolor  – означає колір, а ще інша стародавня символіка kolo  – коло і ra – сонце, тобто – сонячне коло, в якому -колір є основа. Хореографія – це не просто набір танцювальних рухів, це закладена в виразності рухів, культура людей, їхні традиції, їх історія.

Саме сонце дає можливість розвиватися життю, народжувати квіти, плоди. Закладаючи зерна знання в душі дітей і дорослих – ми закладаємо в них майбутні успіхи в цьому житті, що є основою Статуту нашого колективу. Сонячна енергія є також основою слов’янської культури, частиною якої є ми, наша мова, наш костюм, наші пісні і танець, наша кухня.

Будучи вихідцем з української культури, я постаралася у своїй роботі відобразити якомога глибше саме цей напрямок.

Перше своє знайомство з українською громадою відбулося десь в 1998 році. Значну роль в цьому зіграло моє знайомство з О.В.Мамутовою, потім В.Резніченком. Тоді вже йшла розмова про створення великого об’єднання українців, яке незабаром одержало назву Асоціація українських організацій Естонії, частиною якого став наш колектив – хореографічний ансамбль «Колор»

 По – суті я і мій колектив, виявився біля витоків становлення сучасної української громади Естонії.

Уже в 2001 році нас запросили до міста Києва  для участі в урочистостях, присвячених 10-й  річниці незалежності України.

 Ми з колективом стали учасниками грандіозного фестивалю у Палаці Україна, а ще свідками прямої трансляції святкування на Михайлівській площі Києва.  Учні отримали величезний заряд, і згадують про цю подію і понині.

З 2000 року, часу створення АУОЕ колектив «Колор»  а успішно співпрацює з усіма товариствами, що входять до  Асоціації , є одним з головних учасників усіх урочистих концертів, фестивалів та інших подій, що проводяться в рамках об’єднання.

25 років творчого шляху був наповнений як успіхами так і подоланням труднощів, але – головним досягненням на цьому шляху є незмінна любов і повага  глядача, наших шанувальників, безперервне зростання колективу як в творчому так і в кількісному  сенсі. .

В останні роки «Колор» отримав   нову творчу базу –  культурний  центр TONDIRABA, де є всі умови для роботи.

Колектив нині складається з 8 вікових груп, в яких займається більше 100 учасників. Головною кузнею майбутніх справжніх майстрів є творча студія ансамблю «Колор».  Її навчальна програма включає народний, класичний, історико-побутовий і сучасний танець.

«KOLOR» – багаторазовий переможець міжнародних і республіканських конкурсів і фестивалів в Естонії, Україні, Білорусії, Латвії, Литві, Фінляндії, Польщі, а також володар Гран Прі міжнародного фестивалю “Balt prix 2019” і “SVETOX – 2019”.

Серед особливих творчих досягнень «Колор» а – постановки сучасних мюзиклів «Діти Сварога» (на основі слов’янської ведичної історії) і «В пошуках щастя» (за мотивами ірландський культури), а також багато інших глибоких, пізнавальних з точки зору національних культурних традицій, програм.

Особливе місце в творчості колективу належить українській  хореографічній культурі,  народному  та сучасному  українському  танцю.

 «KOLOR» є фундатором багатьох фестивалів української творчості за кордоном, таких як «Квіти України», «Північна зірка», «Сорочинський ярмарок», незліченної кількості урочистих концертних програм до Дня незалежності України і до святкування річниць Естонської держави.

 Продовжуючи  розповідь про свою історію, пов’язану  з  мистецтвом  хореографії , поділюся своїм баченням деяких напрямків в ній.

У 2000 році я вступила до Київського національного університету культури на відділення хореографії, який успішно закінчила.

 Так вийшло, що в одній групі зі мною виявилися молоді люди, які познайомили мене з таким напрямком, який можна визначити як слов’янська хореографічна культура

Мене завжди цікавила історія, культура, традиції різних народів, особливо слов’ян. Будучи не тільки теоретиком, скільки практиком танцювальної культури, я освоювала різні танцювальні практики. Одного разу, вивчаючи слов’янське ведичну культуру, я відкрила для себе існування жіночої слов’янської гімнастики, і відчула в ній щось особливо близьке і рідне для себе, для своєї душі і тіла.

Тепер я ділюся своїми знаннями з людьми.

Жіноча слов’янська гімнастика розрахована для тих, кому здоров’я необхідно, щоб насолоджуватися життям, відчувати його в повну силу.

Ця форма гімнастики дуже демократична і підходить жінці будь-якого віку. Гімнастичні рухи прості і виконуються в повільному темпі, не викликають втоми, зате дають можливість жінці відчути кожну клітину свого тіла.

Мало того, така гімнастика позитивно впливає на жіночу фізіологію. Під час занять розвиваються внутрішні м’язи і органи, покращується кровообіг, відбувається масаж внутрішніх і зовнішніх органів … Жіноча слов’янська гімнастика дуже давня, її секретами користувалися наші предки.

Безсумнівну гордість в мені викликають постановки сучасних мюзиклів «Діти Сварога» (на основі слов’янської ведичної історії) і «В пошуках щастя» (за мотивами ірландський культури), а також багато інших глибоких, пізнавальних з точки зору національних культурних традицій, програм.

 Особливе місце в творчості колективу належить українській  хореографічні  культурі, народному та сучасному українському  танцю.

7 квітня 2019 на сцені Талліннського Культурного центру “LINDAKIVI” “KOLOR» тріумфально виступив з оригінальною танцювальною програмою за двома тематичними напрямками:  історичному:

“Граф Монте -Крісто” і народному “Скарби землі естонської”, присвяченому 100 – річного ювілею держави в співдружності з ансамблем кавказького танцю «TEREK”, східного танцю «LuXoR», вокальної студією школи по – інтересам TONDIRABA і гімназії MUSTJÕE.

У 2014 році я почала вивчати психотерапію, таким чином освоївши напрям транснаціональна і гіпнотерапія, що дозволяє пізнати не тільки себе але своє оточення. . Методики, засновані на використанні знань психології, дуже допомагають в моїй роботі.

Я складаю навчальні програми, які дозволяють поглиблено вивчати хореографію, історію танцю і його глибинну емоційну сторону.

 Думка, фантазія, втілена в життя робить справжнє диво.

Таким чином, мій метод роботи сприяє більш глибокому розвитку моїх учнів.

 Я сама створюю костюми для наших постановок, останнім часом освоївши машинну вишивку. Як результат, останні моделі костюмів – мої авторські роботи. Це по – правді, творчий процес, що породжує незвичайні почуття.

Мені з колективом хочеться створювати все більш нові постановки, освоювати нові напрямки в роботі.

Ми усвідомлюємо що, використовуючи свій потенціал, неодмінно отримаємо чудовий результат для того, щоб приносити радість нашому глядачеві, якого я від щирого серця дякую за підтримку, за добре ставлення до нашого мистецтва і кожного члена колективу «Колор».

    Спасибі всім і до нових зустрічей в концертних залах !

      З ювілеем   Тебе   – хореографічниий  ансамбль «KOLOR» !