Книга в нашому житті

Можна по-різному іменувати книгу, але її значення, її роль у нашому житті незмінна: книга – скарбниця знань, книга – формує світогляд людини, книга повчає, книга лікує, книга дарує нам насолоду, відпочинок. Книга – головний свідок історії держави та її людей… Серед предметів, що складають найбільшу цінність українських національних товариств, що сформувались по всьому світі, у тому числі і Естонії – є бібліотеки.

На сьогодні, бібліотека українського земляцтва “Водограй” м.Силламяє налічує близько 400 екземплярів. Враховуючи, що 2022 рік оголошений роком бібліотек, керівництво “Водограю” вирішило влаштувати цілу низку заходів, аби донести до кожного земляка, хто мешкає в місті та регіоні зміст бібліотечного фонду.

У співпраці з міською бібліотекою 20 травня було влаштовано перше з них: розгорнута книжкова виставка «Книги – скарби людства. Українські книжкові перлини», де були представлені найцінніші видання різних років з історії держави, мистецтва, художні видання та книги для дітей. Крім книг українських та світових авторів, переклади українською естонського епосу “KALEVIPOEG” (Син Калева), естонські поети дітям, книги відомих естонських авторів.

Учасниками такого першого книжкового форуму стали як земляки, що вже досить багато років проживають в Естонії, так і змушені переселенці, хто сам чи з дітьми прибули до Естонії у пошуку притулку від війни…

Приємно було бачити серед присутніх юні обличчя хлопчиків і дівчат, які так само уважно слухали розповіді виступаючих і навіть задавали запитання по теми розмови…

Мене, як професійного бібліотекаря, колишньої завідуючої читальним залом Черкаської наукової бібліотеки, земляцтво запросило додати до розмови про книгу своє бачення, свої знання. Крім того, як влаштований за наукою бібліотечний фонд, як нам, спеціалістам необхідно орієнтуватись у книжковому фонді, вміти допомогти читачеві знайти необхідний матеріал, я розповіла, як книга була предметом політичного переслідування, коли твори відомих, прогресивних авторів були під забороною, тож нам, бібліотекарям доводилось ховати поодинокі збірки поезії таких авторів як Василь Стус, Ліна Костенко в шухлядах і таємно видавати довіреним людям, за що пару разів викликалась на розмову до КДБ, а кожний літературний вечір, присвячений творчості Василя Симоненка (він жив і творив в м.Черкасах) неодмінно перевірявся на предмет дозволеності у висловах…

Сьогодні нам це здається диким, неможливим, а протягом 70 років саме в таких умовах жили і працювали бібліотеки.

В сучасних умовах книги стикаються з іншою пересторогою – це система інформаційної доступності в інтернеті… сьогодні, читач частіше обирає для себе коротший і швидший шлях доступу до необхідної інформації – він користується GOGLE, електронними бібліотеками і т.п. засобами, тож прихід до бібліотеки і гортання паперового видання книги для багатьох стало предметом розкоші задля економії часу.

Дитяча книга в цьому плані поки що виграє, бо там крім тексту є красиві різнокольорові ілюстрації і вони займають увагу дитини досить часто.

У цей час, враховуючи велику кількість змушених переселенців з України, українські Товариства спільно з естонською державою стурбовані якраз проблемою забезпечення бібліотек дитячою українською літературою, адже серед більше як 20 000 біженців – третина це діти. Зараз при центральних бібліотеках естонських міст створюються невеликі фонди україномовної літератури, в тому числі і дитячої. Так само, цим питанням займаються і бібліотечні працівники спільно з керівництвом земляцтва “Водограй”.

Наступні заходи в циклі ”Книги – скарби людства” – в українському земляцтві “Водограй” будуть присвячені безпосередній зустрічі з авторами книг для дітей, зокрема письменницею Марко Терен, поетами, чиї твори вже видані у формі книжок.

Як учасниця заходу, що відбувся цієї п’ятниці я дуже вдячна присутнім людям, які слухали уважно поезії Ліни Костенко, нашого українського класика, а один з хлопчиків навіть активно допитував мене, а де живе зараз письменниця, а коли вона вперше почала писати вірші, а потім палко обіймав мене, дякуючи за виступ. Я вперше перед широкою публікою почитала навіть свої поезії, які, за особливих обставин, як це часто з нами буває, народились в людині, яка ніколи до того не писала віршів.

Було дуже приємно отримати в подарунок книги – переклади з естонської мови місцевого автора, журналіста Миколи Павленка:

”Kastepiisk ristikulehel” (Росинка на листочке клевера) “Naergem koos” (Смеемся вместе).

На завершення, як зазвичай в українській громаді відбулось тепле, щире, смачне застілля з традиційними варениками, салом і смаколиками.

Зі сльозами на очах наші земляки згадували свої покинуті домівки, ділились спогадами про свої краї, а ми намагались їх хоч трошки втішити добрим словом…

Пані Лариса Житник, керівник земляцтва, якому в ці дні якраз виповнилось 23 роки, повідомила людей про наступні заходи земляцтва: а це колективні поїздки на фестиваль “Квіти України”, заняття недільної школи, зустрічі з цікавими людьми…

А ще підкреслила, яку велику підтримку Україні надає естонська держава, за що кожний з нас повинен бути вдячній кожній людині, кожній організації, хто ділиться всім, чим може, аби підтримати наших людей.

Організатори зустрічі щиро дякують усім, хто долучився до неї і представляють нам альбом світлин із зазначеного заходу, з якими можна познайомитись у альбомі.

Як важливо людині відчути себе членом сім’ї – малої чи такої великої, як земляцтво. Саме ця обставина сьогодні спасає багатьох від відчаю, від розпачу, дає надію, що ми разом все переживемо, поборемо, ми обов'язково ПЕРЕМОЖЕМО! СЛАВА УКРАЇНІ!

Любов Лаур.