"Берег любові". Книга історії становлення АУОЕ

Вступ.

Берег любові… Саме  так  ми, українці, хто нині  проживає  в Естонії на  березі  фінської затоки, часто  називає  місце  свого проживання.

Тут,  кожний з нас знайшов  свій  дім і  свою долю.

Описувати життя  сучасної  української  діаспори  Естонії і просто  і, водночас, складно. Просто, бо  всі  ми  тут  є  свідками  того, що  з  нами  і  країною  відбувалось, а  складно, бо  в  кожної  долі  і події  є  свої  особливі  сторони, які підчас не просто описати. Книгу, яку  ви, читачу, тримаєте  в  руках, писали  ми разом з вами. Тут відсутня, глибока  аналітика, але  є  в  ній енергія  наших  сердець. 

Отже, запрошуємо  вас поринути  разом в історію  становлення і розвитку  об'єднання  українців, що  отримала  назву  Асоціація  українських  організацій  Естонії  і початком якої  вважається 2000 – й  рік.

Сторінки історії української громади Естонії.

Людина, чи  родина, покидаючи з  якоїсь  причини  свою  батьківську  землю і поселяючись  далеко за  її  межами, отримує  статус чужеземця, що  належить до якоїсь групи людей, об’єднаних  мовою,  культурою. Така  група  людей, зазвичай іменується  діаспорою.

Нас  українців  в Естонії на початок  2000-х було  біля 30  тисяч. Сьогодні, з  кожним днем ця цифра кардинально змінюється.

Історія відносин України і Естонії розпочалася у глибокій давнині, коли 1030 року київський князь Ярослав Мудрий заснував на місці древнього городища місто Юр’їв, яке пізніше стало називатися Дерпт, а згодом  – Тарту. 

Саме з Тартуським університетом пов’язані долі багатьох уродженців України  в Естонії  середини XІX  століття, бо це, головним чином, були студенти і викладачі Дерптського (тепер Тартуського) університету. Починаючи з 80- х років ХІХ ст. кількість студентів значно збільшується, у зв’язку з чим виникає необхідність об’єднання відірваних від батьківщини молодих людей.

Таким чином, перше українське товариство в Естонії було засноване у листопаді 1898 року – це була нелегальна організація під назвою «Дерптська українська студентська Громада». Ініціатором і першим керівником Громади був журналіст Федір Матушевський. Організація виступала за національно-територіальну автономію України, право на україномовну освіту, літературу, пресу.

При товаристві діяв драматичний гурток, жіночий хор, невелика бібліотека. Незважаючи на те, що Громада була не дуже великою, вона стала центром культурно-просвітницької діяльності українців у Тарту.  

У  свій  час  студентський  гурт  відвідувала і  сама  Леся  Українка,  коли гостила  у свого  брата. 20 лютого 1900 року (за старим стилем), повертаючись з Петербурга в Україну, Леся Українка відвідала місто Дерпт (Тарту), де в той час жив її брат, приват-доцент Дерптського університету Михайло Косач. Пробула вона там недовго, до 1 березня. Звикла цінувати те відносно спокійний час, яке відпускала їй хвороба (кістковий туберкульоз приковував до ліжка на довгі місяці), вона і в гостях у брата не сиділа склавши руки – готувала реферат про Гейне, займалася коректурою своїх робіт, писала листи. І зараз в Науковій бібліотеці Тартусьуого  університету зберігається перше видання збірки віршів поетеси «Думи и мрії» ( «Думки і мрії»), отримане, вірогідно, за сприяння Михайла Косача. На згадку про відвідини Лесі Українки естонської землі на фасаді Тартуського будинку, де зупинялася велика поетеса, Посольство України в ЕР 25 лютого 2001 року відкрило меморіальну дошку. 

За висновками  дослідників, найбільший  потік  українців  до  країн Балтії намітився після Другої світової війни. Цей процес був зумовлений прибуттям значної кількості молодих робітників на всесоюзні будови господарського комплексу, плановим розподілом випускників вищих навчальних закладів на провідні промислові підприємства, в заклади соціальної сфери та наукові установи.

Оскільки прибалтійські республіки у колишньому Радянському Союзі залишались осередком відносно більших демократичних свобод, сюди також приїздила українська творча інтелігенція. Нарешті, багатьом репресованим українцям після відбуття терміну покарання у в’язниці чи на засланні не дозволяли повернутися на Батьківщину, тому вони оселялися в інших місцевостях, у тому числі й в Естонії.

В останні десятиріччя українська громада країни поповнюється за рахунок трудових мігрантів.

Більшість українців, що  проживає  за  межами  своєї  батьківщини  шукало і шукає  спілкування  серед  своєї  діаспори  і  це  абсолютно  природньо. Естонія – миролюбива  і  дружелюбна  держава, приймає  нас з  відкритим  серцем  і  намагається  на  державному рівні  підтримувати  кожне  національно–культурне  об'єднання.

У листопаді 1988 року українці організували в  Естонії  своє товариство. Воно  мало  назву «Українське земляцтво»  і стало, свого  роду,  правонаступником Дерптської української студентської Громади (кінець ХІХ – початок ХХ ст.), що  підтримало рух за незалежність Естонії та України.

Ukraina Kassmaalaskond Eestis (Українське земляцтво Естонії) з кінця 80-х і до середини 90-х років було центром українського життя в Естонії. Головним завданням УЗЕ  було виокремлення українців із середовища російськомовного населення як окремої нації та їх гуртування для збереження своєї національної ідентичності.

Із заснуванням УЗЕ розпочався процес формування української діаспори Естонії.

У 1991 році була зареєстрована Українська греко-католицька церква, з середини 90-х років почали створюватися  українські організації в естонських регіонах – Нарві, Сілламяе, Маарду, Йихві та інших містах.

Головний напрям діяльності товариств – культурно-просвітницький, а  метою їх діяльності було  і залишається   збереження національних традицій і мови серед місцевих українців  та  популяризація  української культури серед естонського суспільства.

Асоціація українських організацій Естонії.

Успішне  функціювання  невеликих  Товариств, котрі  були  створені   вже  на  той  час  в  різних  містах  Естонії  не  могло  існувати  без  координуючої  організації...

Про те, як  відбувався процес створення центру , що  об еднував  би новостворені  регіональні товариства  на  початку 2000  року розповідає його  безпосередній учасник,  керівник  Товариства «Просвіта» пані  Оксана  Мамутова:

«Почну з того, що в  1997  році  було  офіційно зареєстроване  товариство «Просвіта», яке  очолила спочатку Ольга  Горянська. Нажаль, тісних  стосунків  з  існуючим в  той час  «Українским  земляцтвом»   наше  об’єднання  не  мало, проте  нам надавала  активну допомогу Асоціація нацменшин Естонії «Ліра» на чолі з Лідією Килварт.

Десь  наприкінці  1999 року ми познайомились  Олегом  Мазуренко, який  очолював  Товариство  громадян України. Олег, у  розмові  зі  мною,  запропонував  нам  обєднатися  під  цією  назвою.  Ідея  про  створення  об’єднуючої  організації  сама  по  собі  була  цікавою  проте,  мені  особисто  не  сподобалась  структура  об’єднання, оскільки   вона  обмежувала  доступ  до  неї земляків – негромадян  України. В  той  самий  час, я познайомилась  з  паном  Владом  Резніченко, який  так  само  підтримував  ідею  об’єднання  громад, проте  зміг  запропонувати  дещо  іншу її назву, а  саме: Асоціація  українських  організацій  Естонії.

Актуальність створення такого  координаційного  ценру  була  на  той  час  досить велика,  оскільки  як  в Таллінні  так  і  в  інших  містах  Естонії   почали  активно  діяти  новостворені  Товариства, зокрема: Талліннські  товариства  «Просвіта», Українська  Торгово – промислова палата, хореографічний  ансамбль «Колор», спортивний  клуб «ГАЛС», на  етапі затвердження було земляцтво «Стожари»  в  м.Марду, розпочало активну  діяльність  українське  земляцтво «Водограй» в  м.Силламяє.  Влад  Резніченко  запропонував   кімнату  для  проведення  зібрань. Це  було  невелике, але  затишне  приміщення за  адресою Таллінн,  Коплі, 10. Активісти  зробили  в  цій   кімнаті ремонт  і  назвали  її  просто – українська  хата.  На  початку  лютого  2000  року   ми  запросили  до  хати  Повноважного  Посла  України  в Естонії Миколу  Макаревича, голів  новостворених українських  Товариств. Так у  пристутності поважних  гостей, голів  Товариств, і членів  Громад   07 лютого  2000  року  було   підписано  Протокола   та  оголошено   Декларацію  про  наміри  створення  керуючої   організації, яка  б  мала  об’єднати   українські  Товариства  Естонії   під  назвою  Асоціація  українських  організацій  Естонії. Керувати  Асоціацією  мав право  один  з  голів Товариств, що  входять  до  неї, після обрання  його  членами  Правління. 

30 травня 2000 року  Асоціація  українських  організацій Естонії  отримала  офіційний  статус  і  першим  Головою  Правління, або  Президентом  АУОЕ  було  обрано Оксану  Мамутову.

Асоціація Українських Організацій Естонії  починаючи з  30 травня 2000  року   виконує  функції   координатора  роботи Товариств, що на основі заяви  добровільно увійшли до її  складу.

Поточною  роботою  Асоціації керує  Координаційна Рада або Правління до  якого  входять  керівники  громад. Саме Правління Асоціації, згідно  Статуту,  вирішує питання  фінансування  і  звітності   перед  державою, внутрішні і зовнішні  зв’язки обєднання, а головне –  зміст і напрямки  роботи АУОЕ в Естонії  та за її межами.

АУОЕ є по-суті  першим   монокультурним  обеднанням в Естонії завдяки  появі  якого  значно  зріс  авторитет украінської  діаспори в естонському  суспільстві і Кабінет Міністрів України вже за рік роботи, нагородив  об’єднання  Почесною Грамотою.

За 20-літню історію АУОЕ її Правління очолювали: Оксана Мамутова, Анатолій Воропай, Владислав Резніченко, Володимир Паламар.

Починаючи з 2000 року Асоціація поступово поповнювала ряди своїх членів і на 01.01.2020 року до її складу  входять:

• Осередок української культури в Естонїї «Просвіта» м.Таллінн (кер.Оксана Мамутова, Інна Караульщикова)
• Українське земляцтво «Водограй» м.Сілламяе (кер.Лариса Житник) – асоційований член 
• Союз української молоді Естонїї м.Таллінн,Тарту ( кер.Володимир Паламар)
• Українське земляцтво «Вітчизна», м. Пярну (кер.Людмила Файницька)
• Творче обеднання «Орфей», м.Тапа (Кер.Любов Лаур)
• Творче обеднання “Koit”, м.Тапа (Кер.Вячеслав Резніченко)
• Хореографічний ансамбль «Колор», м.Таллінн (Кер.Ніна Гец)
• Творча студія «Мрія» м.Таллінн (кер.Ольга Горянська )
• Українське земляцтво міста Пайде “Спогад” (Кер.Віліна Ханге)
• Музичний колектив «Світло і тіні» (Кер.Микола Рибченко)
• Українське Реєстрове козацтво Естонії м.Таллінн (Кер.Валерій Гринько)
• Товариство “Червона  рута”, м.Тапа ( Кер.Тетяна Чувпило)
• Інструментальний ансамбль “Мелодія”, м.Палдіскі  (Кер. Іван Щоголів)
• Українське Товариство та суботня школа “Калина” м.Валга  (Кер. Руслана Довха)
• Українська недільна школа “Надія” АУОЕ (директор В.Паламар)