"Росіяни, не знаю чому, не вміють цінувати свободу"

Любов Лаур, яка чверть століття живе в Тапа, працювала в місцевій спеціальній школі бібліотекаркою, організаторкою позашкільної роботи та вихователькою, а також очолювала українське культурне товариство «Орфей». Як 68-річна жінка бачить російсько-українську війну і загалом становище українців в Естонії?

Коли йдеться про меншини Естонії, зазвичай згадують російську меншину. Але в Естонії живуть і десятки тисяч українців. У світлі російсько-української війни їхнє становище, звісно, у центрі уваги.

Українці, які живуть в Естонії, переважно приїхали сюди за радянських часів. Ви вперше ступили на перон залізничної станції Тапа 1996 року. Що вас сюди привело?

За п'ять років до того, 1991 року, я сіла в Чернігові на потяг Рига–Сімферополь. У мене були великі валізи, але не було де сісти. Тоді один молодий чоловік сказав: «Мадам, якщо дасте мені п'ять доларів і поцілунок, я візьму вас у своє купе».

Я відповіла, що доларів у мене немає, а поцілунок — не проблема. Я представилася. Молодий чоловік сказав: «Мене звати Аллан Лаур, я з Естонії». Так я познайомилася з майбутнім чоловіком. Ось це доля.

1994 року ми одружилися. Через два роки я переїхала до Естонії. Житло ми отримали через пастора методистської церкви в Тапа.

Ви роками працювали бібліотекаркою спеціальної школи в Тапа. Це був випадок чи свідомий вибір?

Я закінчила в Києві інститут за спеціальністю «бібліотечна справа». Потім 20 років працювала в обласній бібліотеці на Черкащині. У Тапа, на мою велику радість, одразу знайшла роботу за фахом. У спецшколі я працювала також організаторкою позашкільної роботи та вихователькою.

У волості Тапа живе приблизно 300 українців. Чому їхнє культурне товариство назвали MTÜ Orpheus?

В Україні в нас було таке об'єднання. Ми думали, як назвати в Тапа організацію, до якої приходили б українці, росіяни й білоруси і яка займалася б музикою, журналістикою, мистецтвом і наукою. Назва «Орфей» здалася доречною.

Ви очолюєте «Орфей». Які заходи організовує товариство?

До 2014 року ми організовували дуже багато заходів. Естонські артисти — Анне Вескі, Юрі Аарма, Юрі Хоменя — приїжджали до Тапа зустрічатися з людьми.

Март Кроон, який співає в Естонському національному чоловічому хорі, запрошував на вечори «Орфея» своїх друзів. Прості люди тут могли слухати класичну музику.

Ми почали організовувати такий фестиваль, як «Сім відважних тенорів». Мені допомагав Індрек Юрченко.

Щоб зібрати разом естономовних, російськомовних і україномовних дітей, ми започаткували фестиваль «Разом краще». Запрошували хори з Нарви, Таллінна, Лехтсе, Тапа.

Сюди приїжджали виступати й соліст театру «Естонія» Маті Пальм та його учень-українець.

Ви сказали, що «Орфей» був активним до 2014 року. Що тоді сталося?

В Україні відбулася революція на Майдані. Після цього російськомовні люди вже не хочуть нічого чути про Україну. Я не знаю, що їм сказати. Мені важко перед ними виступати.

Тобто після Майдану і в Тапа стосунки між росіянами та українцями погіршилися.

Так. Шкода. Виник такий бар'єр, який заважає організовувати культурні вечори.

Як вплинула на життя українців волості російська агресія проти України, що почалася 24 лютого?

Це теж проблема. Місцеві українці, які приїхали сюди ще за радянських часів, мислять по-радянськи. У їхніх серцях біль, але вони не здатні засудити агресію. Вони просто мовчать. Не хочуть, щоб про це говорили.

Ті українці, які приїхали сюди пізніше, мислять інакше.

Чи правильно, на вашу думку, що Естонія надіслала Україні протитанкові ракети Javelin, чи підтримку слід було висловити якось інакше?

Естонія так багато допомагає українцям. Як сказати дякую естонській державі й народові за підтримку?

Ми розуміємо, що відбувається. Боїмося, що Путін почне руйнувати Україну. Але що робити, я не знаю.

Скільки українських біженців, на вашу думку, могла б прийняти Естонія?

Зараз в Естонії вже 8000 українських біженців. Можливо, ще 2000 могли б прийняти?

Скільки з цих біженців могла б розмістити волость Тапа?

До нас з України їдуть тільки ті, хто має тут родичів чи знайомих.

Я знаю одну родину, яка приїхала до волості Тапа. Естонка, яка працює в Тапаській гімназії, поселила їх у своїй квартирі. Голова волості Тапа питав мене, як допомогти. Я сказала йому, що потрібні не їжа й одяг, а дах над головою.

Яка допомога зараз найбільше потрібна українцям?

Українські біженці приїхали сюди з маленькими дітьми. Як організувати їхнє навчання? Можливо, діти користуватимуться інтернетом, щоб підтримувати зв'язок зі своїми вчителями.

У Таллінні обговорюють, чи не знайти для українських дітей окремі приміщення, де фахівці навчали б їх українською. Але паралельно варто вчити й трохи естонської — трохи через гру, трохи через музику.

Не знаю, скільки людей і як довго тут залишаться. Можливо, на кілька місяців, можливо, на рік. Подивимося, що відбуватиметься в Україні. Мами, бабусі й тітки, які приїхали з дітьми до Естонії, хочуть повернутися.

Чи має Естонія організовувати робочі місця й для дорослих біженців, чи пошук роботи — справа кожного?

Це вже організовано. Є спеціальні телефонні лінії, де дають інформацію, куди можна піти працювати. Знайти роботу — не проблема. Хто хоче знайти, той знайде.

Як довго, на вашу думку, триватиме російсько-українська війна?

Важко сказати. Це не лише війна України — багато залежить і від того, як Сполучені Штати та інші країни НАТО домовляться з Путіним, цією божевільною людиною.

Але війна згуртувала український народ. Ніколи ще український народ не був таким сильним.

Якби ви мали змогу зустрітися з Володимиром Путіним віч-на-віч, що б ви йому сказали?

Пане Путін, у вас теж є діти. Подумайте, що б вони відчували, якби їхній дім бомбили. Ми не фашисти. Ми просто люди, які хочуть жити своїм життям. Подумайте про це. Ми хочемо жити в мирі. Ми не хочемо війни.

А тепер візьмімо таку тему, як дружба народів. Це гарна казка чи за певних умов вона все-таки можлива?

(Довга пауза.) У дев'яностих було економічно важко, але Росія, Україна й Білорусь були вільними. Люди вільно пересувалися, вільно спілкувалися. У нас багато спільного. Ми можемо бути друзями.

Але потім до влади прийшов Путін. Він не хоче, щоб ми були просто схожими й вільними країнами. Він хоче повернути імперію.

А росіяни, не знаю чому, не вміють цінувати свободу. Вони слухають свого царя, вірять йому. Вони не хочуть бути вільними. Це відрізняє їх від українців.

Але я сподіваюся, що в російського народу з'явиться лідер, який дасть свободу всім. Тоді ми знову зможемо стати друзями, зможемо домовитися.

Любов Лаур. Інтерв'ю газеті KUULUTAJA.