"Про що співає душа". Творчий вечір Наталі Бацанової

 «Про  що  співає  душа….»    

Сьогодні  в   Малому  залі  ЦРК  відбувся  творчий  вечір  Наталі  Бацанової, поетеси, що  творила  свою  літературну  скарбницю  завдяки  невтримному  почуттю   любові  до  поезії, бажанню   самовизначення,  самовдосконалення, не  маючи   попередньої  спеціальної  літературної  освіти.

Творчий  процес  у  Наталі   розпочався   несподівано   зі   звичайного  вітального   вірша  до  дня  народження,  а  за  ним  –  з’явилась незліченна  низка  ліричних  поезій, віршів  для  дітей,  дитячих  казок,  оповідань,  байок.

Майже  всі  літературні  жанри   на  сьогодні  охоплено  творчою  рукою   Наталі  Бацанової, притому в  цей  час  вона  ще  багато працює,  виховує  внуків і правнуків.  

Музична  обдарованість  Наталі  служить  її  поетичному  таланту  добру  службу. Гармонія  в  звуках, в  природних  барвах   –  все  це   має   тонке   поетичне  втілення  в  її творах.  

На  інтернет – сторінці  стихи.ру, кожний  бажаючий   може  познайомитись  з  творчістю  звичайної жінки, матері,  бабусі  –  Наталі  Бацанової,  досить  набрати  там  її  ім'я.   

На  вечорі  сьогодні  прозвучали  лише  деякі  з  поезій, і  прозові  твори,  які  сама   автор  вважає для  себе   визначними  за  змістом, їх  виконала  як  сама   автор, так  і  її  друзі –  співаки  хору «Україна»  в  якому  Наталя  є учасником  вже  понад   20  років.   Музичним  доповненням   поетичному  вечору   став   виступ   хору  «Україна»,  солістів  Вячеслава  Резніченка (автора  музики  до  одного з  віршів  поетеси), Ірини  Соломатіної...  Ми  публікуємо    тут  лише  два  твори  Наталії  Бацановї. 

Мій рідний край

Сховалось сонечко, з’явились перші зорі

Хмарки веселі розлетілись врізнобіч,

Повітря свіже, чисте і прозоре –

Лягла на землю кришталева ніч. Пролив рогатий місяць акварелі,

Додав фантазію таємну навкруги,

Затьохкав соловейко – дивні трелі

Турбот щоденних розривають ланцюги. З’явилась тиша,  заглянула в вікна,

Лягла на яблуньку, щоб трохи подрімать …

Шепоче щось їй вітерець, за гілку смика –

Пустун, бо не дає деревам спать. Тихенько пеститься до верби хвиля,

А річка мчить ген-ген, за виднокрай

Яка чудова ніч, яке привілля!

Все це – моя земля, мій рідний край.

Спiвала скрипка про любов

Співала скрипка про любов,

Плела  мереживо  сонати…

Смичок,  тремтячи,  знов і знов

Бажав  струну  поцілувати. Як маг  над струнами кружляв,

І «па» його були казкові

Виписуючи вензеля,

Складав фантазію любові Увись  злітав… і опадав –

То обіймав, то наче грався,

Всю силу почуттів вкладав,

Коли з струною цілувався. Від пристрасті пружна струна,

Була збентежена, безмовна,

Коли ж смичок торкав вуста,

Була дзвінка і невгамовна. І  зачарована земля,

Неначе десь придбавши крила,

В таночку всесвіту кружля 

Щаслива далі полетіла… Життя завмерло навкруги

Лісів, полів не стало видко.

Полону рвали ланцюги

Любов,  мелодія  і… скрипка.