Українка допомагає співвітчизникам в Естонії, як може

Зустрічаємося з українкою Любов Лаур уранці 9 березня в її рідному місті Тапа. Вона збирається полуденним потягом до Таллінна — останнім часом часто буває там в осередку української громади, бо зараз гарячий час допомоги воєнним біженцям. Але 9 березня — важлива дата для українців: це день народження їхнього письменника й художника Тараса Шевченка, який українці щороку відзначають. Увечері Любов поспішає назад до Тапа на репетицію хору — наступної неділі в церкві св. Якова в Тапа відбудеться благодійний концерт на підтримку України.

Катрін Ууспиилд

«Тарас Шевченко для українців — як Лідія Койдула для естонців!» — каже Любов. «У Таллінні 12 років тому навпроти Товстої Маргарити на його честь посадили дуб і встановили пам'ятний камінь», — розповідає вона.

І цього року Любов разом з іншими українцями піде до того дуба й заспіває на українську народну мелодію і слова Шевченка про те, що Дніпро такий могутній, як і дух українського народу. Цю пісню, до речі, можна буде почути й 20 березня на благодійному концерті в церкві св. Якова в Тапа, що почнеться о 14:00.

Заміж за естонця

Любов народилася й виросла на берегах того самого Дніпра — у селі Дніпровське Чернігівського району на півночі України. Дівчиною вона часто ходила за три кілометри до найближчої бібліотеки й брала там цілий оберемок книжок. «Не знаю чому, але часто брала саме балтійських авторів. Вони писали про хутірське життя. А в Україні господарі на землі традиційно дуже важливі, мій батько теж був таким. І от, читаючи ті книжки, я замріяла: вийду заміж за балтійця!» — сміється Любов.

Після закінчення Київського інституту культури її направили до Черкас у центральній Україні, де вона працювала в бібліотеці й організовувала культурні заходи. Згодом навчалася диригуванню, співала в хорі. Роки минали, а балтійця все не було. Аж одного дня 1991 року, незадовго до Жіночого дня, їй треба було їхати потягом від одного брата з Чернігова до іншого брата в Севастополь. Клунки були великі, потяг переповнений. Сподіваючись знайти місце, Любов зазирнула в одне купе. Чоловік, який там сидів, сказав: можна, але п'ять доларів і поцілунок у щоку! Любов у відповідь: п'яти доларів у мене немає, а з поцілунком проблем немає! Виявилося, що чоловік — естонець. «Хіба не кумедна історія — я їду з одного українського міста до іншого, а в тому ж потязі сидить естонець, який тимчасово живе в тому ж місті, що й я, — у Черкасах! І він зовсім не схожий на естонця: говорить голосно, дуже емоційний!»

Коли за кілька днів вона прийшла на роботу до будинку культури, колеги були схвильовані: «Любове! Уяви! Учора тобі дзвонив якийсь чоловік — говорив точнісінько голосом Урмаса Отта!» — «Тембром голосу він справді нагадує Урмаса Отта, як і багато естонських чоловіків», — сміється Любов.

І справді, мрія здійснилася — вона вийшла заміж за того естонця. Через деякий час вони переїхали з України до Тапа. «Ми з Алланом пасуємо одне одному, бо нас єднає музика — ми обоє любимо співати. Колись він навіть працював з Яаком Йоалою. І досі співає», — каже українка.

Організаторка за натурою

У Тапа Любов одразу почала працювати в спеціальній школі — вихователькою, бібліотекаркою, організаторкою позашкільної роботи. Загалом 16 років. Тепер вона на пенсії. Дивлячись на неї, у це, звісно, ніхто не повірить, але наступної весни їй виповниться 70.

Невдовзі після приїзду до Тапа з нею зв'язалися й з міської управи. Туди дійшли чутки, що Любов — неабияка організаторка: чи не взялася б вона влаштовувати зустрічі й для російськомовних мешканців Тапа? Бо люди нарікають, що для них щось організовують лише перед виборами, а могли б регулярно. Любов, звісно, погодилася, адже це її фах. Так вона створила MTÜ Orpheus. До речі, назву «Орфей» мало й об'єднання, через яке Любов організовувала культурні заходи, коли жила в Україні. У Тапа до «Орфея» почали ходити українці, росіяни, білоруси, вірмени.

«Коли настав 2014 рік (Росія окупувала й анексувала Крим. — ред.), я не знала, як говорити з росіянами як українка. Тоді моя активніша робота перервалася. Тутешні росіяни все ж дивляться російські канали й вірять тому, що там кажуть», — розповідає Любов.

Вона також дуже переживає за тутешню українську громаду. «Українська громада в Естонії, на жаль, не єдина, є два способи мислення. Старше покоління українців в Естонії мислить по-радянському: вони дивляться російські канали, живуть тут 40 років, але так і не вивчили естонської. Вони, звісно, співають українських пісень, але кажуть, що ми з росіянами все-таки братні народи, у нас одна віра, маємо жити дружно. А молодь, яка приїхала сюди на роботу останніми роками, мислить інакше — вони хочуть вільної української держави», — каже Любов.

Українка пояснює, що велика різниця є й між тими, хто родом із Західної України, і тими, хто зі Східної.

Посередниця в допомозі

Любов відчуває, що зараз вона посередниця: до неї звертаються, коли потрібна допомога. Наприклад, батьки українки, яка живе в Тапа, їдуть до Естонії й потребують квартири, бо в доньки велика родина, маленькі діти. Разом з іншими добрими людьми Любов допомогла знайти їм квартиру.

Вона також входить до правління Асоціації українських організацій в Естонії і тепер часто їздить до Таллінна, де хвалить молодих українців, які тісно сидять в офісі й постійно на телефоні, щоб надавати тим, хто потребує, інформацію — від розкладу автобусів для біженців до організації гуманітарної допомоги.

«9000 жінок і дітей втекли від війни до Естонії. Їхні чоловіки воюють в Україні. Багато хто сподівається повернутися на батьківщину», — каже Любов і додає, що українці дуже вдячні Естонії та естонцям за всебічну допомогу.

Вона розповідає про українку з Тапа, до якої з України приїхали в гості сестра з донькою — за день до початку війни. «Звісно, вони залишилися тут. Хотілося б знайти для дівчинки можливість займатися тут, у Тапа, музикою. Вона й цієї неділі співатиме на благодійному концерті в Тамсалу», — розповіла Любов.

А як вона підтримує зв'язок зі своїми рідними в Україні? Зі своїм племінником кілька днів не може зв'язатися в соцмережах. «Двоє моїх братів уже померли, а третій поїхав у гості до доньки — вона вийшла заміж і багато років живе в Ізраїлі. І брат мав повернутися в Україну 24 лютого. Саме того дня почалася війна, і брат залишився в доньки. Це була доля!» — переконана Любов.

«Спільне горе єднає людей. Це почалося вісім років тому. Але якщо раніше на Сході України ще були проросійські настрої, то тепер усі — патріоти. Війна згуртувала всю Україну. Українці, які живуть за кордоном, допомагають, як уміють, багато чоловіків поїхали на батьківщину воювати», — описує Любов. «Скільки ж може витримати українська душа? Ми витривалі. Зараз Україна прокидається».