(Роздуми, спогади з нагоди 25-ліття хореографічного ансамблю «Колор»)
Ми – люди, самі творимо свою історію, і це щоденна, щохвилинна праця. Мені, людині з достатнім життєвим досвідом, хотілося б поділитися з вами, друзі, своєю історією, можливо комусь вона стане прикладом.
Почну, мабуть, з самого початку.
Народилася я в Естонії, в Таллінні в далекому 1974 році.
Життєві обставини склалися так, що з семи років я виховувалася у бабусі з дідусем. Це було чудове приморське місто Скадовськ на Херсонщині в Україні.
Мій дідусь зробив багато для того, щоб познайомити мене з історією нашої сім’ї, міста, краю. Наші предки пережили дуже складні часи: дві світові війни, голодомор, розкуркулення, але все це не вбило в них людяність, готовність до дружби, любові, адже пережили вони біди, завдяки своїм старанням, сумлінню, навичкам , а ще підтримці один одного.
Як виявилося, моя історія почалася ще до мого народження, коли прабабуся, в очікуванні моєї появи на світ, вишила спеціальну іменну подушку, заклавши в неї дух нашого роду.
Навчалася я в м. Скадовськ, там же закінчила школу. Перші танцювальні навички я отримала ще будучи в Талліннському дитячому садку, а ось переселившись до України, з семирічного віку пов’язала себе нерозривними вузами з мистецтвом танцю – завдяки хореографічному гуртку спочатку в школі, а згодом в місцевому будинку культури. По – справжньому доленосним для мене був приїзд до нашого міста Скадовськ двох молодих хореографів – педагогів Баглаєвих – Лариси Семенівни і Бориса Петровича.
Це були неймовірні люди. Саме вони заклали в мене прихильність, любов до хореографії, до історії танцю… Борис Петрович передував кожну постановку танцю докладною характеристикою часу, особливостей, традицій в якому жили люди того часу.
У Скадовську жили і живуть люди багатьох національностей, оскільки це портове місто. На різноманітті культури нашого краю я пізнавала яскравість його традицій і культури.
Перебуваючи в атмосфері свого рідного міста, краю мимоволі вбираєш мудрість землі, людей, з якими ти стикаєшся. . Для мене не так важливо , якої національності людина, який її статус, важлива суть особистості, важливий досвід, можливість взаємозбагачення.
Моє життя проходило у всіляких заняттях. Дідусь з бабусею робили все, щоб я якомога глибше пізнавала світ, мені дозволялося бути тим, ким я сама хочу.
У підсумку вийшло так, що я жодного дня не працювала, в загальноприйнятому сенсі цього слова, я жила, займаючись улюбленою справою.
Це різноманітне життя нагадує мені мозаїку, що складається з барвистих пазлів.
Важливим фактором моєї моральної стійкості і фізичної витривалості стало загартування , яке я отримала завдяки щоденним ранковим пробіжкам уздовж берега моря з ранньої весни і до настання холодів.
Фундамент, закладений в дитинстві, залишається на все життя з тобою.
Я пробувала писати музику, вірші, але найуспішніше вдалося самовизначитись в хореографії.
Одного разу по телевізору я побачила танець «Подоляночка» в постановці геніального П. Вірського. Танець настільки вразив мене своєю виразністю, красою, незвичайною легкістю і глибиною! Виявляється, за допомогою руху рук, повороту голови, виразності погляду можна розповісти глибоку історію, передати драматургію почуттів…
Перший досвід хореографічної постановки я отримала, коли, в очікуванні приїзду моєї мами до нас в гості, готувала разом з друзями цілу музичну програму, що складалась з пісень, віршів і, звичайно ж, танцю. Не маючи гідного музичного супроводу, нам вдавалося на імпровізованій сцені створити маленький спектакль. Щоліта цей спектакль наповнювався новим, більш цікавим змістом, а я, таким чином. накопичувала досвід постановника.
Тут в нагоді мені стали і дідусеві уроки малювання, адже до початку концерту весь простір оздоблювався різноманітними кольоровими картинками.
Проте, час минав, наближався випускний клас. Необхідно було визначатися з вибором подальшого шляху. Бабуся бачила мене в майбутньому лікарем, але, не стала перешкоджати, коли я з подругою попрямували в місто Херсон, щоб вступити до культосвітнього училища на відділення хореографії... Завдяки танцювальному досвіду, ми легко пройшли перший тур і нам дозволено було здавати інші предмети, минаючи наступні тури. Так я ступила на першу сходинку професії під назвою хореограф – постановник.
Важливою підмогою в моєму становленні як майбутнього фахівця було спілкування з моїми першими педагогами, з якими ми з подругою ділилися поглядами на танець і його складові.
Один з висновків зроблених для себе був той, що танець – це насамперед висловлення і набуття емоцій. Саме емоції – є кінцевою метою будь-якої хореографічної композиції. Танцюрист – є виразник закладеної в танці душі, думки, почуття. Глядач, залишаючи зал, повинен бути наповнений духом танцю і відчувати свою причетність до його історії.
Після закінчення хореографічного училища я повернулася в Естонію, на свою історичну батьківщину.
Це був 1994 рік, час непростий, час становлення країни.
У цей період молодим фахівцям доводилося непросто. Змінювалися підвалини життя, форми і методи роботи і ще багато її складових. Від фахівця потрібно не тільки і не стільки наявність диплома, скільки здатність його проявити свою неординарність, творчу жилку і вміння мислити.
У пошуках роботи, за порадою мами я опинилася в кабінеті директора 45-ї Талліннської школа, яка нині носить назву 5 – я Mustjõe гімназія. Привітна жінка, директор школи Наталія Олексіївна Полякова своєрідно підійшла до відповіді на питання: чи підходжу я на роль керівника хореографічного гуртка. Вона запросила до актової зали кілька учнів – старшокласників і запропонувала влаштувати коротку показову репетицію, в якій я б навчила учнів основам вальсу. «Мені не важливий ваш диплом, важливо на власні очі переконатися у ваших можливостях«, – сказала на закінчення показового уроку директор школи.
Одним словом, я пройшла перше випробування успішно, ставши на багато років хореографом – постановником Mustjõe гімназії, з якої співпрацюю і понині. Важливим фактором була підтримка керівництва гімназії в рішенні багатьох організаційних питань: костюми, репетиційні приміщення, фінансування концертів і т.д, хоча доводилося самостійно писати і відповідні проекти.
Два роки знадобилося, щоб на базі гімназії був створений хореографічний колектив, який ми назвали «KOLOR»
Звідки, запитаєте, саме така назва? Як відомо, в українській мові kolor – означає колір, а ще інша стародавня символіка kolo – коло і ra – сонце, тобто – сонячне коло, в якому -колір є основа. Хореографія – це не просто набір танцювальних рухів, це закладена в виразності рухів, культура людей, їхні традиції, їх історія.
Саме сонце дає можливість розвиватися життю, народжувати квіти, плоди. Закладаючи зерна знання в душі дітей і дорослих – ми закладаємо в них майбутні успіхи в цьому житті, що є основою Статуту нашого колективу. Сонячна енергія є також основою слов’янської культури, частиною якої є ми, наша мова, наш костюм, наші пісні і танець, наша кухня.
Будучи вихідцем з української культури, я постаралася у своїй роботі відобразити якомога глибше саме цей напрямок.
Перше своє знайомство з українською громадою відбулося десь в 1998 році. Значну роль в цьому зіграло моє знайомство з О.В.Мамутовою, потім В.Резніченком. Тоді вже йшла розмова про створення великого об’єднання українців, яке незабаром одержало назву Асоціація українських організацій Естонії, частиною якого став наш колектив – хореографічний ансамбль «Колор».
По – суті я і мій колектив, виявився біля витоків становлення сучасної української громади Естонії.
Уже в 2001 році нас запросили до міста Києва для участі в урочистостях, присвячених 10-й річниці незалежності України.
Ми з колективом стали учасниками грандіозного фестивалю у Палаці Україна, а ще свідками прямої трансляції святкування на Михайлівській площі Києва. Учні отримали величезний заряд, і згадують про цю подію і понині.
З 2000 року, часу створення АУОЕ колектив «Колор» а успішно співпрацює з усіма товариствами, що входять до Асоціації , є одним з головних учасників усіх урочистих концертів, фестивалів та інших подій, що проводяться в рамках об’єднання.
25 років творчого шляху був наповнений як успіхами так і подоланням труднощів, але – головним досягненням на цьому шляху є незмінна любов і повага глядача, наших шанувальників, безперервне зростання колективу як в творчому так і в кількісному сенсі.
В останні роки «Колор» отримав нову творчу базу – культурний центр TONDIRABA, де є всі умови для роботи.
Колектив нині складається з 8 вікових груп, в яких займається більше 100 учасників. Головною кузнею майбутніх справжніх майстрів є творча студія ансамблю «Колор». Її навчальна програма включає народний, класичний, історико-побутовий і сучасний танець.
«KOLOR» – багаторазовий переможець міжнародних і республіканських конкурсів і фестивалів в Естонії, Україні, Білорусії, Латвії, Литві, Фінляндії, Польщі, а також володар Гран Прі міжнародного фестивалю “Balt prix 2019” і “SVETOX – 2019”.
Серед особливих творчих досягнень «Колор» а – постановки сучасних мюзиклів «Діти Сварога» (на основі слов’янської ведичної історії) і «В пошуках щастя» (за мотивами ірландський культури), а також багато інших глибоких, пізнавальних з точки зору національних культурних традицій, програм.
Особливе місце в творчості колективу належить українській хореографічній культурі, народному та сучасному українському танцю.
«KOLOR» є фундатором багатьох фестивалів української творчості за кордоном, таких як «Квіти України», «Північна зірка», «Сорочинський ярмарок», незліченної кількості урочистих концертних програм до Дня незалежності України і до святкування річниць Естонської держави.
Продовжуючи розповідь про свою історію, пов’язану з мистецтвом хореографії , поділюся своїм баченням деяких напрямків в ній.
У 2000 році я вступила до Київського національного університету культури на відділення хореографії, який успішно закінчила.
Так вийшло, що в одній групі зі мною виявилися молоді люди, які познайомили мене з таким напрямком, який можна визначити як слов’янська хореографічна культура.
Мене завжди цікавила історія, культура, традиції різних народів, особливо слов’ян. Будучи не тільки теоретиком, скільки практиком танцювальної культури, я освоювала різні танцювальні практики. Одного разу, вивчаючи слов’янське ведичну культуру, я відкрила для себе існування жіночої слов’янської гімнастики, і відчула в ній щось особливо близьке і рідне для себе, для своєї душі і тіла.
Тепер я ділюся своїми знаннями з людьми.
Жіноча слов’янська гімнастика розрахована для тих, кому здоров’я необхідно, щоб насолоджуватися життям, відчувати його в повну силу.
Ця форма гімнастики дуже демократична і підходить жінці будь-якого віку. Гімнастичні рухи прості і виконуються в повільному темпі, не викликають втоми, зате дають можливість жінці відчути кожну клітину свого тіла.
Мало того, така гімнастика позитивно впливає на жіночу фізіологію. Під час занять розвиваються внутрішні м’язи і органи, покращується кровообіг, відбувається масаж внутрішніх і зовнішніх органів … Жіноча слов’янська гімнастика дуже давня, її секретами користувалися наші предки.
Безсумнівну гордість в мені викликають постановки сучасних мюзиклів «Діти Сварога» (на основі слов’янської ведичної історії) і «В пошуках щастя» (за мотивами ірландський культури), а також багато інших глибоких, пізнавальних з точки зору національних культурних традицій, програм.
Особливе місце в творчості колективу належить українській хореографічні культурі, народному та сучасному українському танцю.
7 квітня 2019 на сцені Талліннського Культурного центру “LINDAKIVI” “KOLOR» тріумфально виступив з оригінальною танцювальною програмою за двома тематичними напрямками: історичному:
“Граф Монте -Крісто” і народному “Скарби землі естонської”, присвяченому 100 – річного ювілею держави в співдружності з ансамблем кавказького танцю «TEREK”, східного танцю «LuXoR», вокальної студією школи по – інтересам TONDIRABA і гімназії MUSTJÕE.
У 2014 році я почала вивчати психотерапію, таким чином освоївши напрям транснаціональна і гіпнотерапія, що дозволяє пізнати не тільки себе але своє оточення. . Методики, засновані на використанні знань психології, дуже допомагають в моїй роботі.
Я складаю навчальні програми, які дозволяють поглиблено вивчати хореографію, історію танцю і його глибинну емоційну сторону.
Думка, фантазія, втілена в життя робить справжнє диво.
Таким чином, мій метод роботи сприяє більш глибокому розвитку моїх учнів.
Я сама створюю костюми для наших постановок, останнім часом освоївши машинну вишивку. Як результат, останні моделі костюмів – мої авторські роботи. Це по – правді, творчий процес, що породжує незвичайні почуття.
Мені з колективом хочеться створювати все більш нові постановки, освоювати нові напрямки в роботі.
Ми усвідомлюємо що, використовуючи свій потенціал, неодмінно отримаємо чудовий результат для того, щоб приносити радість нашому глядачеві, якого я від щирого серця дякую за підтримку, за добре ставлення до нашого мистецтва і кожного члена колективу «Колор».
Спасибі всім і до нових зустрічей в концертних залах!
З ювілеем Тебе – хореографічниий ансамбль «KOLOR»!