Солоспіви села Дніпровського

Нещодавно, за традицією своєї життєвої дороги я побувала на Чернігівщині в рідному селі Дніпровське, що з 1961 року має назву річки, на якій стоїть з древніх часів.

Розкопки говорять, що поселення в цих місцях відомі ще за декілька століть до нашої ери. Тож історія села давня і глибока, проте я вам розмалюю в ній лише коротеньку історію, пов’язану з моїм несподіваним знайомством з двома жительками нашого старовинного села.

Про те, що в наших краях жили завжди майстровиті і музично обдаровані люди я знала, співочими дарами мало кого здивуєш, коли говорити про Україну, вона вся дзвенить піснями. Колись і в моїй рідній хаті частенько звучали розкотисто народні пісні, які майстерно співала родина мого батька.

Але ж повернусь до розповіді про моє радісне знайомство з місцевими співачками.

Якось у травні 2019 року до Таллінна для участі в фестивалі культур прибув талановитий український колектив – Анса́мбль украї́нського аутенти́чного спі́ву «Бо́жичі» Мені випала нагода не тільки подивитись виступ колективу, а ще й поспілкуватись з його учасниками. Ілля Фетисов, керівник колективу почувши звідки я родом, зраділо вигукнув: «А ми знаємо про ваше село, ми разом якось в концерті виступали з неймовірно талановитою співачкою з вашого села. Її звати Оксана Денисівна Власенко Яка вона чудова людина! Ми були дуже раді з нею спілкуватись і познайомитись!» Оце так, люди з Києва знають наших співачок, а я не знала, бо виїхала з села 50 років тому.

Тож, скориставшись нагодою, що я знову побуваю в рідному селі, запитала про Оксану Власенко у своєї двоюрідної сестри Ніни Новик, що теж має гарний голос і виступає з самодіяльністю на сцені села, а ще співає в місцевому церковному хорі.

Почувши ім'я Оксани Володимирівни Ніна неймовірно зраділа! «Так це ж наша знаменитість! Про Оксану Власенко знають не тільки в Україні. Ії запрошували на міжнародні фестивалі. Нещодавно вона стала учасницею міжнародного фольклорного фестивалю в Будапешті. Ім'я Оксани Володимирівни часто з'являється на сторінках місцевої і обласної преси, її спів записували працівники музеїв, журналісти…»

Он, як! Тож настала і моя черга розповісти людям, хто знає мене, українській громаді Естонії і світу про мою талановиту землячку.

Настав суботній день 21 вересня 2019. Ми з Ніною, сестрою відвідали службу божу в церкві, бо в цей день було свято, яке в народі називають Пречиста. Потім відвідали сільське кладовище і нарешті вирушили в гості до Оксани Володимирівни Власенко, яка нас чекала.

Коли зайшли в хату, на нас повіяло сонячним світлом. Жіночка, якій виповнилось недавно вже 84 роки, виглядала хіба що на 65! Очі повні подиву і бездонної глибини! А посмішка! Цю посмішку можна було б малювати художникам! От де заховано той народний скарб, що живе в нашому народі – це в погляді простої сільської жінки, в її незворушній теплій посмішці. А хата – то справжній маленький музей народної вишивки. Тут так затишно, тепло і душевно світло!

Ми привели з собою давню подругу і давнього, прадавнього незмінного партнера Оксани Володимирівни в її виступах у дуеті. Звати цю жінку Галина Іванівна Геращенко.

Мало того що ці файні жіночки (тільки так їх можна було назвати, дивлячись на їх поряд) народились одного року, то ще й майже одного дня. Мабуть, від того така спорідненість душ цих двох маленьких зростом жінок.

У кожної була своя доля. Багато кожна з них на своєму віку пережила: і смерть і хворобу дітей і смерть своїх чоловіків. Вони вистояли, пісня їм допомагала пережити негоду і тримає досі, аби душа їх залишалась молодою.

Нам вдалося поспілкуватись, трошки записати неповторні і давні пісні, що мало звучать, а може й зовсім незнайомі широким масам людей, а тільки таким, як ці жіночки. Не обійшлося і без невеличкого застілля з обов’язковим пробуванням налисників, бо то є наше сільське найсвятіше їство, пам’ятаю, що без налисників не обходилось жодне застілля чи то у свято, чи то зі смутної причини.

На прощання ми ще й втрьох заспівали (я лише спробувала, а чи вийде мені з моїми академічними навичками підстроїтись під їхній лад). Боюся, що то був не дуже вдалий експеримент, бо народний мелос і манеру подачі звуку і особливий тембр неможливо підстроїти під академічну основу, тому співу потрібно вчитися, або з ним народитися, як ці дві жінки.

На прощання, я пообіцяла неодмінно повернутись до села і, можливо, разом з моїми новими співочими сестрами влаштувати в селі концерт.

Тож є мета і до неї потрібно іти!!

Наостанок мені б хотілось висловити ще раз щиру подяку моїй сестрі Ніні Новик (Райській) за її гостинність, за можливість бути в курсі життя сільського за влаштовану зустріч з моїми однокласниками, котрих я не бачила майже 50 років, і, звичайно за влаштовану зустріч з людьми, хто є по-справжньому хранителями нашої народної старовини, культури.

Здоров'я міцного і нескінченої душевної наснаги моїм новим співочим сестрам Оксані Володимирівні Власенко і Галині Іванівні Геращенко!

А нам з вами, друзі, бути гідними таких людей, нашої з вами родинної і національної традиції, культури. Українська земля була і залишиться на віки скарбницею народної пісенної культури. Слава Україні!

Л.Лаур. 21 вересня 2019 с. Дніпровське Чернігівського району.