Ніна Гец .
Мозаїка долі. Початок.
Ми – люди, самі творимо свою історію, і це щоденна, щохвилинна праця. Мені, людині з достатнім життєвим досвідом, хотілося б поділитися з вами, друзі, своєю історією, можливо комусь вона стане прикладом.
Почну, мабуть, з самого початку.
Народилася я в Естонії, в Таллінні в далекому 1974 році ..
Життєві обставини склалися так, що з семи років я виховувалася у бабусі з дідусем. Це було чудове приморське місто Скадовськ на Херсонщині в Україні.
Мій дідусь зробив багато для того, щоб познайомити мене з історією нашої сім’ї, міста, краю. Наші предки пережили дуже складні часи: дві світові війни, голодомор, розкуркулення, але все це не вбило в них людяність, готовність до дружби, любові, адже пережили вони біди, завдяки своїм старанням, сумлінню, навичкам , а ще підтримці один одного.
Як виявилося, моя історія почалася ще до мого народження, коли прабабуся, в очікуванні моєї появи на світ, вишила спеціальну іменну подушку, заклавши в неї дух нашого роду.
Навчалася я в м. Скадовськ, там же закінчила школу. Перші танцювальні навички я отримала ще будучи в Талліннському дитячому садку, а ось переселившись до України, з семирічного віку пов’язала себе нерозривними вузами з мистецтвом танцю – завдяки хореографічному гуртку спочатку в школі, а згодом в місцевому будинку культури. По – справжньому доленосним для мене був приїзд до нашого міста Скадовськ двох молодих хореографів – педагогів Баглаєвих – Лариси Семенівни і Бориса Петровича.
Це були неймовірні люди. Саме вони заклали в мене прихильність, любов до хореографії, до історії танцю … Борис Петрович передував кожну постановку танцю докладною характеристикою часу, особливостей, традицій в якому жили люди того часу.
У Скадовську жили і живуть люди багатьох національностей, оскільки це портове місто. На різноманітті культури нашого краю я пізнавала яскравість його традицій і культури.
Перебуваючи в атмосфері свого рідного міста, краю мимоволі вбираєш мудрість землі, людей, з якими ти стикаєшся. . Для мене не так важливо , якої національності людина, який її статус, важлива суть особистості, важливий досвід, можливість взаємозбагачення.
Моє життя проходило у всіляких заняттях. Дідусь з бабусею робили все, щоб я якомога глибше пізнавала світ, мені дозволялося бути тим, ким я сама хочу.
У підсумку вийшло так, що я жодного дня не працювала, в загальноприйнятому сенсі цього слова, я жила, займаючись улюбленою справою.
Це різноманітне життя нагадує мені мозаїку, що складається з барвистих пазлів.
Важливим фактором моєї моральної стійкості і фізичної витривалості стало загартування , яке я отримала завдяки щоденним ранковим пробіжкам уздовж берега моря з ранньої весни і до настання холодів.
Фундамент, закладений в дитинстві, залишається на все життя з тобою.
Я пробувала писати музику, вірші, але найуспішніше вдалося самовизначитись в хореографії.
Одного разу по телевізору я побачила танець «Подоляночка» в постановці геніального П. Вірського. Танець настільки вразив мене своєю виразністю, красою, незвичайною легкістю і глибиною! Виявляється, за допомогою руху рук, повороту голови, виразності погляду можна розповісти глибоку історію, передати драматургію почуттів …
Перший досвід хореографічної постановки я отримала, коли, в очікуванні приїзду моєї мами до нас в гості, готувала разом з друзями цілу музичну програму, що складалась з пісень, віршів і, звичайно ж, танцю. Не маючи гідного музичного супроводу, нам вдавалося на імпровізованій сцені створити маленький спектакль. Щоліта цей спектакль наповнювався новим, більш цікавим змістом, а я, таким чином. накопичувала досвід постановника.
Тут в нагоді мені стали і дідусеві уроки малювання, адже до початку концерту весь простір оздоблювався різноманітними кольоровими картинками.
Проте, час минав, наближався випускний клас. Необхідно було визначатися з вибором подальшого шляху. Бабуся бачила мене в майбутньому лікарем, але, не стала перешкоджати, коли я з подругою попрямували в місто Херсон, щоб вступити до культосвітнього училища на відділення хореографії .. Завдяки танцювальному досвіду, ми легко пройшли перший тур і нам дозволено було здавати інші предмети, минаючи наступні тури. Так я ступила на першу сходинку професії під назвою хореограф – постановник.
Важливою підмогою в моєму становленні як майбутнього фахівця було спілкування з моїми першими педагогами, з якими ми з подругою ділилися поглядами на танець і його складові ..
Один з висновків зроблених для себе був той, що танець – це насамперед висловлення і набуття емоцій. Саме емоції – є кінцевою метою будь-якої хореографічної композиції. Танцюрист – є виразник закладеної в танці душі, думки, почуття. Глядач, залишаючи зал, повинен бути наповнений духом танцю і відчувати свою причетність до його історії.
