Написано перес.служба АУОЕ

Оксана  Мамутова .                         

                            Мій   шлях до  «Просвіти «

Народилась  і  виросла  я  в  місті  Кривій  Ріг  на  сході  України.

Мій  дядько , історик  за  освітою  дослідив , що  предком  нашого  роду  Кумпанів  був  писар  у  Запорізькому   війську , чим  родина  ,звичайно  гордиться.

Раннє моє  дитинство  припало  на  роки Великої  вітчизняної  війни , події  якої   важким   тягарем  позначились   на  долі  родини , в  якій  на  початок  1941  року  було  вже  четверо  дітей. . 

На  початку  війни  нашого  батька  залишили  в  місцевому  підпіллі , але  вже  за  рік , його  за  мішок  зерна  і  гроші  видав  місцевий  житель .

Тортури , знущання завершились  розстрілом  мого батька Володимира Кумпана    на  початку  1942  року… Так  наша  сімя  осиротіла. Мамі   доводилось  важко, аби  зберегти  від  голоду  і  поневірянь   дітей. Ходила  по  селах  і  містах,  вимінюючи  на  хліб  і  зерно  якісь  маленькі  дрібнички. А  одного  разу  зайшла  аж  за  50  кілометрів   і  потрапила   на  подвіря  одного  чоловіка ,  який  почувши  про  біду   змученої  жінки  сказав, вказавши  на  мішки  з  зерном : « Бери  і  неси  додому, скільки  зможеш  донести !»  І  мама   поклала  на  плечі  скільки   змогла   подарованого  дядьком  зерна , а  коли  дійшла   додому, то   шкіра  ступнів   була  стерта   до  кісток. 

 Старшого  брата  , якому  на  час  початок   війни  виповнилось 15 років   ,  забрали   на  роботу  до  Німеччини , нас  трьох  дітей  мама  , як  могла   оберігала  від  зла і  смерті .

 Одного  разу  під  вечір ,  мама   вийшла  на  вулицю у  якісь  справі   і  натрапила  на групу  німців, що  рухались  вулицею. На слізні  прохання  матері, що  в  хаті  малі  діти  одні  німці  не  зважили  і  забрали  з  собою… Довгі  8  годин  ми  чекали  маму , обливаючись  сльозами  і  слухаючи, як  час  від  часу  за  вікном   звучать  автоматні  черги  ..Як  виявилось , то   відбувалась  страта  кожного  10 –го  з  360  зігнаних   містян за  провину  перед  німцями.  Мамі  пощастило,  вона  не опинилась  за  рахунком  10 –ю…

 А  потім  наступив  1944  рік  і наше  місто  звільнила  радянська  армія. Так  почалася  нова   пора  мого життя .  Вже  за  багато  років  після війни ,   я  зрозуміла ,  що  мене  і  моїх ровесників  дуже  багато  чому  навчила  ця  війна.  Навчила   бути   бережливими  і  обережними , витриманими   і  вміючими  долати  труднощі, любити  і  поважати   свою  родину  і  бути  стійкими   не  дивлячись  на  жодні  обставини.

 Закінчивши в  Кривому  Розі   десятилітку , я  вступила  до  Одеського  технікуму  радянської  торгівлі , а  по  завершенню навчання   за  призначенням ,  працювала  в  Дніпропетровському  універмазі.

Одного  разу , в Дніпропетровську  до  мене  підійшов  молодий  симпатичний  чоловік , якого  звали  Юрієм..  Ми  познайомились .

 Як  виявилось , він  тоді  мешкав  у  Таллінні,  далекої  і  маловідомої  мені  Естонії….

   Ось  так, зовсім  скоро    в  моїй  особистій   історії  почався   естонський  період  мого  життя.  Це  був 1962 – й  рік.  За  цей  час   народила  і  виростила  двох  дітей, закінчила  заочно  Тартуський  університет ,до  речі,   без  єдиної  трійки  і  отримала  спеціальність  товарознавця. Працювала довгий  час  на  оптовій   базі   Есоспторгу,  викладала ,  багато  займалась  сімєю.

   Врешті , наступили  90 – і  роки, відомі   в  історії  як  роки  Перебудови  і  змін  у  житті   бувших  радянських республік.

 А  в  моїй  особистій  родині  початок  90 –х    позначився   великою  драмою, бо  на  початку  1992  року  на  робочому  місці   мого  чоловіка   сталася жахлива   аварія,  яка , нажаль,   забрала  його  життя.  

Мені, як   колись  моїй  мамі  доводилось  теж  непросто , аби  самій  турбуватись  про  сімю, моїх  сина  і  доньку.

 Доводилось  багато  працювати, зокрема   вела  курс   лекцій  для  безробітних.  Якось  по  завершенню  лекції, я  випадково   потрапила  на репетицію  камерного  театру  Соло, що  проходила  саме   в  тому ж  приміщенні  БК  Будівельник, де  я  вела  лекції.    Послухавши  , як  чудово  співають  Тамара  Федоровська, Валентина  Пєшкова  і  енергійний   тенор  Євген  Гетьманцев , я  із  задоволенням  прийняла   запрошення  Жені   прийти  і  послухати  концерт  новоствореного  колективу  до   Талліннського   Будинку  туриста.

. Це  був  жовтень  1995  року.    В  концертній  програмі  цього  разу   брав    участь і тоді  вже  відомий   український  колектив –   фольклорний  ансамбль  «Журба», де  співала  Лідія  Лейбюк,  з  якою  я  колись  зустрічалась  по роботі.

 Я  дуже  зраділа  такій  зустрічі . Ліда ,  в  свою  чергу  запросила мене  відвідати   їх  вечорниці  . Вже  на  вечорницях  я   познайомилась  з  іншими  земляками. Це  були  члени  новоствореного  Земляцтва  українців .  Памятаю, як  із  задоволенням  я  брала  участь у  тематичних вечірках  Земляцтва, зокрема  літературному   вечорі  ,  присвяченому  творчості  Івана  Франка  і  Лесі  Українки.  Мені  було доручено   читати  на  цьому  вечорі   поезіі  наших  класиків , що  я  із  задоволенням  робила  . До  честі  Земляцтва  , слід  відзначити  надзвичайну  їх  активність в  ті  роки , бо  кожної  неділі  відбувались  під  його  проводом  якісь  тематичні  зібрання .    Вже  у   1996  році   під  час   звітно-виборних  зборів  Земляцтва  мене  вибрали  членом  Правління , де  я  мала  відповідати  за  питання  культурного  життя .  Ми  активно  працювали  протягом  року. Нажаль , не  все  мені  подобалось  в  самій   атмосфері   зібрань, бо  часто  людей  тут  ділили  за  знанням  української  мови, місцем  народження   і т.п,  а  це  відвертало  мене  від   такого  змісту  співіснування. В цей  час я  часто  зустрічалась  з  сестрами  Загоровськими  ,  що  буквально горіли  українством , були  так  само  активними , як  і  я  і  поділяли  мої  погляди  на  громаду та  іншими   активними   і  щирими  душею  людьми .

   Тож  на   наступних  звітно-виборних  зборах , де  вже  мені   пропонували  очолити  Земляцтво ,  я  не  тільки  відмовилась   , а й  залишила  разом  з  Василем  , моїм  другим  чоловіком  його  ряди, а  Земляцтво  в  той  час  очолив  Юрій  Чайківський.  

  Ольга  Горянська ,  яка  до  цього  була  Головою Правління  Земляцтва  ,  вирішила  створити  нове  товариство  під  назвою  Просвіта.  З  цією  пропозицією  Ольга   прийшла  до  нас  з  Василем  додому.  Ми  обговорили   особливості   і  умови  ,   які б  відповідали  нашим  поглядам  про  підтримку  такого  Товариства ..  Ольга , вцілому   погодилась  на  наші   умови.  Це  був  1997  рік. 

 Тож  на  перші збори  Просвіти  прийшли   такі  люди , як   Ольга  Горянська , ми  з  Василем, Євген  Гетьманцев, естонка  Валі Пралла , ніші  люди.

Таким  чином  зародилось  Культурно – освітнє  товариство «Просвіта», яке  нині  вже  багато  років  підряд  маю  честь  очолювати  я. 

 Мене  часто  питають, як  народився  головний  колектив   Просвіти  – хор , що  нині  носить  назву  «Україна».  Хочу  сказати, що  співати  ми  почали   повсякчас,  коли  збирались  на  зібраннях  Земляцтва , поступово  складався   колектив.. Велику  організаційну  і  ідейну  допомогу  нам   в  той  час   надавав   Микола  Соловей , директор  Будинку  РКЦ.  Але  Соловей   хотів  нас  залучити  до  членів  Словянського  товариства, на  що  ми  не  давали  своєї згоди, бо  хотіли мати саме  своє українське   , незалежне  Товариство.    Керувати  новоствореним  хором  ми   запросили   відомого  музиканта  і  діяча   в  РКЦ   Вячеслава  Львова.

Нажаль , зовсім   скоро  у   колективу  з  керівником хору   виникли   ідейні  і  художні  розбіжності, що  стосувались  не  тільки  репертуару , а  й  його   приналежності  , бо Львов    хотів   підпорядкувати  наш  колектив   своєму  славянському  обєднанню , і  виставляв  хор , як   свою  власність.

  Отож  ми,  патріоти  української  культури , залишили  базу  для  репетицій РКЦ   і  знайшли  для  себе  нове  приміщення ..  Нас   в  той  час   прихистила    відома   всім  «Ліра»  та  її  керівник   Лідія  Килварт.

  Відома  діячка  культури   Ольга  Бундер, що  відповідала  в  міністерстві  культури  за  національні  меншини ,  познайомила  нас   з  молодою  дівчиною,  студенткою  Академії  мистецтв   Хардою  Алет.  Харда  майже  не  володіючи  близькою  нам   мовою,  дуже  тонко  відчувала  українську    музику і   пісню. Під  керівництвом  Харди   ми  вивчали  поряд  з  українськими  естонські   пісні  і   наш  хор  мав   честь    виступати  в  Естонській  Академії  під  час   захисту тоді випускниці Академії     свого  диплому.   На диво ,  в  той  день  зал  академії був   дощенту  заповнений  слухачем  і  наш  виступ  під к керівництвом  студентки  Харди  Алет  був  оцінений  дуже  високо !  

 В українському  ж  товаристві   час  від часу   виникали   розмови  щодо  створення   об’єднуючої  структури  . Такі  спроби  вже  розпочались.  Такий  чоловік , як  Олег  Мазуренко в той  час   вже зміг  зареєструвати  обєднання  під  назвою «Союз  громадян  України». З  пропозицією  доєднатись  до  нього  Олег  звернувся  і до  нас. Проте  виникло  чимало  питань  з  приводу  обмеженості   доступу    до  «Союзу  громадян «  українців  , які  не  мають  громадянства  України . Ми  почали  думати , що не маємо  права  обмежувати  людей  лише за  їх  приналежністю  до  громадянства.

Саме  в  цей  час  у  1998  році  я  познайомилась  з  ще  одним  нашим  земляком,  якого зовуть Владислав  Резніченко . Владислав   був  добре  обізнаний  з  ситуацією , він  також  підтримував   ідею  створення   об’єднуючої  організації , яка  б  мала   широкий   простір  для  вступу  до  неї.  Саме  він  і  запропонував   затвердити  обєднання , яке б  називалось  Асоціація  українських  організацій  Естонії . Ми , актив  із  задоволенням  на  цю  пропозицію  погодились . Ми –  це  в  той  час   вже  діючі  товариства : хореографічний  колектив «Колор» ,  «Просвіта» ,  спортивний   клуб  ГАЛС , Українська   торгово – промислова  палата ,  «Стожари»  з  міста  Марду, що  були  на   етапі  утвердження .

  Більш  того, Влад  Резніченко  запропонував  нам  приміщення  для  роботи  «Просвіти» за  адресою  Коплі, 10  , яке  потім   прихистило  і   АУОЕ .   У  цьому  приміщенні  ми  зробили  ремонт,  прикрасили його  в  українському  стилі.  Тоді , ж на  початку  2000  року  запросили  Посла  України  в  Естонії   М.Макаревича ,   представників  міністерства  культури Естонії , міністерства  народонаселення,  керівників  товариств ,  наших  хористів для  урочистого  відкриття  нашої  української хати,  як  ми любовно  назвали  приміщення.

 Священник  з м.Силламяє  о.Олександр  подарував  нам   ікону  і  освятив   хату .  Тут  же  в  урочистій   атмосфері   Голови вже  названих  товариств у  лютому  2000  року  підписали  протокол  про  наміри  створення                                              

       Поки  не  затвердили  Статут , керівництва   Асоціації  не  було ,  але  була  домовленість , що  Президентом  Асоціації  має  стати  керівник  одного з  товариств  яке   входить  до  складу  Асоціації.  Бажано, щоб  щороку   Президенти  переобирались .

    Довго  роздумували,  кого ж  першим  обрати  і ось  на  засіданні  Правління ,  за  пропозицією  Влада  Резніченка   Оксану  Мамутову   було  обрано  Головою  Правління , або  Президентом  АУОЕ. Так  почалась  історія   першого  монокультурного  парасолькового  обєдання   українців  Естонії  . Асоціація   дійсно  багато  зробила  , аби  підняти  дух  українства  в  Естонії.  Важливо, що ця  структура  підтримала   і  підтримує   українські  обєднання    по  всій   Естонії ,  притому  кожне  Товариство  має  свої  монопольні   права , вирішує  самостійно  програму   своєї роботи  напрямки  і  т. п.  Асоціація ж  бере  на  себе  роль  координатора.

        Я,  як   керівник  «Просвіти»   разом  з керівниками  громад  з  усіх  куточків  Естонії  намагаємось  підтримувати   високий  статус  української  громади   .   Тепер,  коли  нашому  об єднанню  скоро  виповниться  20  років , думаю  нам  потрібно  розширювати  рамки   своєї  діяльності   і  поглиблювати  роботу   в  різних  напрямках,  а  головне – думати  про її  майбутнє,  про  залучення   молоді  до  роботи  і  життя  Громад , аби  український  дух  продовжив   своє  високе  життя   на   естонській  землі.

  З  повагою  і  любовю, керівник  « Просвіти» , Оксана  Мамутова.»